Анна Львівна Давидова – одна із семи племінників Петра Ілліча Чайковського по лінії його сестри Олександри Іллівни, дружини управителя Кам’янського маєтку Давидових Льва Васильовича Давидова. Стосунки композитора з дітьми сестри, його ставлення до них, участь у їхніх долях розкривають ще одну грань особистості Чайковського, не лише як геніального композитора, а як звичайної людини, що понад усе цінувала сім’ю й родинні стосунки. Для нас це важливо ще й тим, що ці діти з’явилися на світ і провели своє дитинство у Кам’янці, в будинку, де тепер знаходиться історичний музей. Усю глибину взаємин Петра Ілліча з його племінниками розкриває фраза наймолодшого з них, Юрія Львовича Давидова: «У нас було троє батьків: тато, мама й дядя Петя…»

Долі племінників Петра Ілліча, на жаль, не можна назвати щасливими, бо кожному з них випало чимало життєвих випробувань. Не стала винятком і Анна Львівна Давидова – жінка, яку можна вважати зразком стійкості, витримки й людської гідності.

Анна Львівна народилася 21 грудня 1864 року в Кам’янці. Була третьою дівчинкою в сім’ї. З усіх дітей вона була більше, ніж інші, схожа на батька: як зовнішністю, так і характером: спокійна, розумна і серйозна, дуже любила читати й навчатися.

Саме Анна Давидова згадувала про постановку одноактного дитячого балету «Озеро лебедів». Чайковський написав цей твір за мотивами німецьких казок. Балет був поставлений тут, у Кам’янці, і першими виконавицями ролей були племінниці композитора. Пізніше Петро Ілліч створив великий балет «Лебедине озеро», де використав сумну мелодію лебедів з дитячої постановки.

Із усіх дівчаток Давидових Аня єдина отримала повну класичну освіту. Спочатку, як і старші сестри, навчалася в жіночому вищому училищі в Женеві, потім – у Петербурзькому Патріотичному інституту, який закінчила з відзнакою, завоювавши вищу нагороду, так званий «Шифр» – велику золоту монограму імператриці на блідо-блакитному шовковому андріївському банті.

Чайковський захоплювався своєю племінницею: цільністю її натури, бажанням усе знати й усе вміти, її відповідальністю, прагненням бути корисною, вмінням цінувати кожну мить. Маючи добру освіту, Анна певний час була вчителем для своїх молодших братів і сестри Наталі, віддаючись педагогічній діяльності сповна.

З ім’ям Анни Давидової пов’язаний важливий факт біографії Петра Ілліча Чайковського. Саме вона стала своєрідним містком, що поєднав два славетних роди – Давидових та фон Мекків – і поріднив композитора з Надією Філаретівною фон Мекк – жінкою, яку він називав своїм найкращим другом.

Знайомство Анни Давидової і Миколи фон Мекка відбулося 1882 року в Києві, під час різдвяних канікул. Після повернення до Петербурга Микола повідомив матері про свої почуття до Анни Давидової. Влітку він відвідав Кам’янку з надією, що дівчина відповість йому взаємністю, освідчення відбулося у «Пушкінському гроті». Один із своїх листів до матері із Кам’янки фон Мекк починає такими словами: «Люба матусю, доля моя вирішена: або Анна Львівна, або ніхто!»

Весілля молодята зіграли 11 січня 1884 року в Москві. Надії Філаретівни на ньому не було, з батьками Анни Львівни вона особисто жодного разу не зустрічалася, підтримуючи з ними стосунки тільки письмово.

Миколі фон Мекку йшов лише 21-й рік. Залишивши навчання в Петербурзкому Училищі правознавства, він став кочегаром, потім машиністом і далі начальником станції. В 25 років його обрали директором, а незабаром – головою Московсько-Казанської дороги, найбільшої і найбагатшої приватної залізниці Російської імперії.

Подружнє життя Анни Львівни й Миколи Карловича фон Мекків було щасливим і гармонійним. Вона підтримувала усі починання свого чоловіка, а він завжди дослухався до її думки. До останніх днів Микола Карлович обожнював свою дружину, вважаючи її найпрекраснішою, найкращою жінкою у світі. В їхній сім’ї було шестеро дітей: Кіра, Марк, Галина, Аттал, Люцелла. Хлопчик Андрій помер у віці одного року. Крім того, Мекки удочерили п’ятирічну дівчинку Оленку, доньку їхніх друзів Хакманів, які загинули під час морської подорожі. Цю дівчинку Мекки любили як власну дитину, і вона була для усіх дітей рідною сестрою. Микола Карлович допомагав і іншим дітям, що залишились сиротами, аж доки вони не змогли самостійно заробляти собі на життя. В домі Мекків існувало неписане правило: ті, хто служив у них протягом тривалого часу, отримував довічну пенсію, а їхні діти – гідну освіту. Микола і Анна були завжди готові прийти на допомогу тим, хто потрапив у скрутне становище.

Жили фон Мекки в Москві, де проводили зиму, а влітку їхали під Київ, у Копилове. Пізніше придбали ще один маєток під Москвою – Воскресенське. З дітьми і в місті, і в селі завжди займалися вчителі й гувернантки. Окрім занять, вони відвідували виставки, музеї, театри, особливо любили оперу й балет. Кожну неділю були уроки танців. Влітку в селі влаштовувалися домашні спектаклі. Двічі на місяць, по середах, фон Мекки організовували музичні вечори.

Дітей своїх подружжя виховувало у праці. Дівчатка ходили на поле під час збору урожаю, Галина була секретарем у свого батька, крім того, аж до 16-річного віку вона майже щовечора працювала у нічному прихистку для бездомних.

Коли почалася Перша світова війна, сини фон Мекків Марк і Аттал пішли на фронт, Олена стала сестрою милосердя. Аттал загинув на фронті у 1915 році.

Після жовтневого перевороту 1917 року настали страшні часи. Спочатку, як дуже авторитетна людина у своїй справі, Микола Карлович отримував пропозиції від нової влади: деякий час працював консультантом Наркому шляхів сполучення і лектором Московського інституту шляхів сполучення. Пізніше займав посаду начальника економічного відділу Наркомату шляхів сполучення. Та минуло зовсім небагато часу, як Мекк потрапив під хвилю арештів. Анні Львівні довелося в цей час пережити чимало лиха: 45 обшуків будинку, реквізиції майна, 8 арештів чоловіка, звістка про загибель старшого сина Марка. Проте вона не здавалася й постійно воювала з чиновниками за свого чоловіка, намагалася добитися його звільнення.

…Тієї ночі, коли Миколу фон Мекка розстріляли, 24 травня 1929 року, його улюблений старовинний англійський годинник, що вже давно відмовився працювати, раптом знову пішов, навіть пробив 12-ту годину ночі. А потім так само раптово зупинився, уже назавжди. Пізніше рідні довідалися, що це був якраз той проміжок часу, коли Миколу Карловича вивели з камери і стратили. Виписка з вироку була такою: «Розстріляти. Сім’ю позбавити права проживати в Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Одесі, Ростові терміном на три роки. Майно конфіскувати, справу віддати в ОГПУ».

Щоб покинути місто, Анні Львівні давали 48 годин. Для поселення вона обрала Нижній Новгород, де зняла кімнату в будиночку на околиці міста. Згодом до неї приїхала внучка Таня.

Через деякий час «за шпіонаж на користь Англії і США» була арештована й засуджена до 5 років ув’язнення в концентраційному таборі донька Галина. Щоб не втратити здоровий глузд, намагаючись зберегти гідність, Анна Львівна взяла на себе турботу про дітей і внуків.

Роки воєнного лихоліття Анна фон Мекк разом з донькою Галиною, яка вже повернулася з табору, і внучкою Оленкою, провела у Малоярославці. Мешкали в маленькій кімнатці, де не було навіть ліжок. Спали на підлозі, на матрацах.

Одного разу, довідавшись, що в місті проживає представниця роду фон Мекків та ще й племінниця Чайковського, Анну Львівну навідали німецький полковник разом з військовим кореспондентом. Розповідь літньої жінки, яка на той час вже майже осліпла, вони вислухали з великою цікавістю. Виявляється, цей полковник до війни був директором Дрезденського музичного училища.

Коли німці почали відступати, донька Анни Львівни Галина вирішила, що родина вирушить з ними, адже повернення Червоної армії нічого доброго їм не обіцяло. Комендант виділив їм коня й сани, сидячи в них, Анна Львівна весь час молилася. Та здоров’я літньої жінки не витримало нових випробувань: вона не перенесла тяжких умов евакуації і померла в дорозі. Місцезнаходження могили Анни фон Мекк невідоме.

Такою була доля однієї з племінниць П.І.Чайковського, Анни Львівни Давидової – фон Мекк, надзвичайної жінки із сильним характером, розумної, освіченої, культурної. Жінки, наділеної рисами, які дозволили їй зберігати людську гідність протягом усього життя, особливо у той період, коли вона втратила усе: чоловіка, становище у суспільстві, достаток. Навіть злиденне існування за більшовиків та німецької окупації не змогло викорінити з неї почуття власної гідності і разом з тим доброго ставлення до інших людей. Завдяки своїй внутрішній силі Анна Львівна змогла пережити усі випробування, що випали на її власну долю та долю її дітей і внуків. Вона зуміла вижити і бути міцною опорою для усієї родини, зберігаючи пам’ять про два славетних роди, які вона пов’язала, та про свого дядька, геніального композитора Петра Ілліча Чайковського, який свого часу присвятив їй п’єсу «Polka pey dansante (ор.51).

Наталія Пугач, старший науковий

співробітник історичного музею

Кам’янського ДІКЗ