Кам'янський державний історико-культурний заповідник
Вт, 20.10.2020, 11:20
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар
«  Червень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 79

Наші друзі

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Кам'янська районна державна адміністрація Міністерство культури України Управління культури Черкаської ОДА
Кам'янка 
Головна » 2020 » Червень » 19 » Кохання перевірене часом
11:14
Кохання перевірене часом

Важливою постаттю у історії Кам’янщини є Василь Львович Давидов –
найближчий однодумець П.І.Пестеля, один із керівників Південного товариства декабристів, активний республіканець, автор цікавих віршованих імпровізацій, людина нагороджена багатьма здібностями, освіченість і дотепність якого вражали сучасників.
Але про особисте життя відомого декабриста знають далеко не всі. Дружиною Василя Давидова була Олександра Іванівна Потапова і їхні стосунки з самого початку свого розвитку зазнали справжніх випробувань.
Доля Олександри ще з самого дитинства була нелегкою. В 5 років вона залишилась сиротою і на виховання її взяла Катерина Миколаївна Давидова – мати Василя Львовича. 
Минали роки. Олександра виросла та перетворилась на прекрасну дівчину, яка полонила серце Василя Давидова. Коли Катерина Миколаївна дізналась про стосунки свого сина та Олександри то вона була проти, адже у планах мала зовсім інше сімейне життя для свого Василя. Вона до останнього подиху забороняла їм одружуватись, не зважаючи навіть на те, що Олександра та Василь мали вже четверо дітей.
Лише після смерті К.М.Давидової у 1825 році закохані побралися і чекали на п’яту дитину. Цей рік став для них роком щастя і роком біди, адже Василя Львовича, за участь у таємному декабристському товаристві, згодом забрали до Сибіру. Олександра Давидова залишилася зовсім одна, і лише спогади про їхнє кохання та вже шестеро дітей не дали їй занепасти духом.
Олександра приїхала за своїм чоловіком до Сибіру в березні 1828 р., коли їй було 26 років. Ось як її характеризує Н.І.Лорер: “Жінка, яка відрізнялася своїм розумом і ангельським серцем”. М.М.Волконська писала про Олександру Давидову: “Дуже лагідна особа з великим здоровим глуздом, у неї багато такту і природного розуму”.
Декабристці довелося залишити у родичів своїх дітей, старшому з яких не виповнилося і восьми років, а молодшому було трохи більше року. Ніхто із дружин декабристів не приніс більшої жертви, ніж О.І.Давидова. Її моральний подвиг визначив її чоловік у виразному прояві почуттів в одному з листів своїм дітям з каторги: “Без неї мене уже не було б на світі”.
Ось фрагмент одного з листів декабриста В.Л.Давидова, написаного ще до від’їзду його дружини в Сибір:
“Велика втіха мені, що можу до тебе писати, друже мій милий. У віддаленості й в невідомості від вас мене б вже тепер з’їв смуток, якщо б не дозволено мені було про себе тобі повідомити. День і ніч я думаю про тебе й дітей наших – як же вони мене чекають тепер, бідолахи! Не піддавайся ти, друже мій, смутку своєму – надійся і будь терплячою”. 
Звичайно, після таких слів Олександра не могла не поїхати до Василя Львовича, адже для нього вона була там справжньою підтримкою. Історія кохання продовжувалась з новими, палкими емоціями, адже любов переплелася з почуттям вдячності, вірності й переросла у щось більше. Мабуть це почуття ще не описано до кінця…
У Сибіру в Давидових народилося ще семеро дітей. До свого батьківського обов’язку Василь підійшов з усією відповідальністю, відкривши повністю всю свою справжню внутрішню душевність.
Про дітей, які залишились на батьківщині В.Л.Давидовпам’ятав завжди. Вся любов та душевна туга проявляється в листах. Наведемо уривки деяких із них.
“Катерина, Ліза, мої дорогі ангели, мої славні доньки! Нарешті я можу написати вам власноручно. Ви говорите про мою любов, просите написати тисячі дрібниць про мої почуття, моє несолодке життя і я дякую від усієї душі…”.
“Милі мої ангели, мої добрі, безцінні доньки. Ми отримали ваші листи із Інсбрука для Марії і з Флоренції для нас. Неможливо було висловити все те щастя, яке ми відчуваємо, читаючи ваші наївні описи, всі подробиці, з якими ви повідомляєте нам ваші враження. Ви не можете це навіть уявити. Ви знаєте, що ми вас обожнюємо…”.
Листи декабриста до дітей – це дуже виразний портрет батька, любов якого не знала меж. Не соромлячись у прояві любові і чуттєвості, Василь Львович хоч таким способом намагався розрадити насильно розлучених з ним дітей. Дуже виразні ті частини листів, де мова йде про любов до матері: “незрівнянна мати”, “мучениця любові та самопожертви”, “найкраща з матерів” і т.д. Не нав’язливо, серйозно чи добродушно, в залежності від змісту листів кореспондентів, прищеплював декабрист власним дітям смак до хорошої літератури, музики, живопису.
Почуття до дітей переважили навіть подекуди свою гордість та патріотизм. У 1842 р. всім декабристам було запропоновано відправити своїх дітей до кадетських корпусів і при завершенні навчання їм би надавалися дворянські права. Умовою такої поступки від царського режиму була відмова від справжніх прізвищ, а зватися діти мали по імені батька. Наприклад, якщо батько Василь – то «Васильєви». Давидові погодилися на таку умову відразу. Таким чином, Василь Львович став єдиним, хто пішов на своєрідне «приниження», порушивши, за думкою товаришів, мораль, декабристську етику і навіть дворянську честь. Знаючи, що буде засуджений оточенням, він пішов проти суспільної думки, зробивши тяжкий крок із твердою впевненістю, що не в силах забезпечити майбутнє своїм дітям і що тільки таким чином можливо повернути їм громадянські права: “…я виконую свій великий борг, священний борг”.
Багаторазово пережиті сімейні драми, становище утриманця протягом багатьох років, безсилля змінити що-небудь в долях дітей, прогресуючі хвороби через відсутність необхідної медичної допомоги – все це довершувало фізичне руйнування Василя Львовича. 24 жовтня 1855 року, не доживши лише кілька місяців до амністії декабристів, В.Л.Давидов у віці 62 років помер і 27 жовтня був похований на Троїцькому кладовищі в Красноярську.
Після смерті чоловіка, Олександра Іванівна разом із своїми дітьми повернулася у рідну Кам’янку. Тут вона доживала своє життя оповита любов’ю дітей, тут вона зустрічалась з П.І.Чайковським, для якого була життєвим орієнтиром та просто неймовірною жінкою. Кохання, підтримка та відданість – такі от були головні складові кохання Василя Львовича та Олександри Іванівни. Їхня любов – це безперечно яскравий приклад для сучасних сімей, бо саме таке кохання, однозначно, пройде перевірку часом.

ВАЛЕНТИНА ГУБЕНКО, 
науковий співробітник музею 
О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського
Кам’янського заповідника

Прикріплення: Картинка 1
Переглядів: 32 | Додав: zapovidnuk1995 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Кам'янський ДІКЗ © 2020
Конструктор сайтів - uCoz