У фондах Кам’янського державного історико-культурного заповідника серед безлічі світлин є фото, на якому зображено немолодого чоловіка в лікарському халаті. Добрий і мудрий погляд, сиві вуса, слухальна трубочка в руках… Олександр Миколайович Модестов, заслужений лікар України. Життя цієї людини було нелегким, проте воно було сповнене любов’ю і вдячністю тих, кому він допоміг.

Народився Олександр Модестов у 1877 році в Твері, в сім’ї дрібного чиновника. У 1907 році закінчив Юр’ївський університет, один із найстаріших навчальних закладів в Російській імперії. Не скориставшись з можливості залишитися працювати у місті, вирішив їхати в село Глинське Полтавської губернії.

У 1912 році Чигиринське повітове земство запросило Модестова на посаду завідувача земської лікарні. Саме тоді в косарських поміщиків Росцішевських було придбано просторий двоповерховий будинок, у якому й розмістили лікарню. Молодий талановитий спеціаліст, повний енергії й ентузіазму, взявся до нелегкого завдання: пристосувати приміщення до нових потреб і обладнати його за останнім словом тогочасної медичної техніки. Докладено було багато зусиль, доки в жовтні 1912 року лікарня прийняла перших пацієнтів.

Роботи в Олександра Миколайовича було багато, адже в обов’язки земського лікаря того часу, окрім ведення лікарні, прийому амбулаторних хворих, виїздів на патологічні пологи та екстрені випадки, входила також перевірка фельдшерсько-акушерських пунктів на дільницях і огляд земської школи, що проводився двічі на рік.

Спочатку люди невпевнено і з острахом ішли до молодого, нікому не відомого лікаря. Але хороші результати лікування, яке до того ж було безкоштовним, швидко наладили справу, і незабаром Олександр Миколайович приймав уже до ста осіб на день. Він успішно налагоджував хірургічну роботу в Косарській лікарні. За його ініціативою медики почали проводити санітарно-просвітницьку роботу серед населення. Вони слідкували за санітарним станом колодязів, вели боротьбу з епідеміями, проводили вакцинації.

Коли почалася перша світова війна, О.Модестов вирішив залишити лікарню і пішов добровольцем на фронт. Служив у 5-му передовому хірургічному загоні Всеросійського земського союзу, що знаходився при армії Брусилова. В передовому загоні пройшов серйозну школу і отримав величезний хірургічний досвід.

У березні 1918 року Олександр Миколайович повернувся в Косарі на свою колишню посаду. Лікарня тоді була у скрутному стані: майно розкрадене, приміщення запустіло, ліки закінчилися, з персоналу майже нікого не залишилося. Потрібно було все починати майже спочатку. Завдання дуже складне, враховуючи те, що в країні знову ішла війна, навколо панували голод і розруха, спалахували епідемії тифу, «іспанки». До місцевих хворих приєднувалися біженці – хворі, опухлі з голоду. І хоч не вистачало ні продуктів, ні дров для опалення приміщення, усіх обігрівали, годували й лікували. Щоб дістати продукти, персоналу лікарні доводилося жебракувати по селу й випрошувати попід хатами пожертви.

Завдяки зусиллям завідувача і всього персоналу поступово робота налагоджувалася наново. Лікарі постійно надавали допомогу місцевому населенню, військовим частинам, які вступали до села. Сам Модестов неодноразово виїжджав до Холодного Яру лікувати повстанців.

У 1920 році, коли в Чигиринському повіті встановилася радянська влада, було сформовано Відділ охорони здоров’я, що переїхав з Чигирина до Кам’янки. Косарська лікарня стала районною, а Олександр Модестов призначений її головним лікарем.

Олександр Миколайович намагався постійно підвищувати свою кваліфікацію. В 1929 році він пройшов шестимісячні курси в Ленінградському інституті для вдосконалення лікарів, а в 1938 працював у клініках відомих на той час професорів Петрова і Буша. Нові знання і вміння застосовував у роботі Косарської лікарня, де була відкрита лабораторія, бібліотека, що передплачувала найновіші медичні видaння.

В період німецько-радянської війни Косарська лікарня стає евакуаційним шпиталем, постійно приймає поранених. Як не важко доводилося О.Модестову, він не залишив своє «дітище» й пацієнтів. Косарські медики постійно сприяли партизанам, допомагали мирному населенню уникнути відправки на примусові роботи до Німеччини, за що ризикували потрапити до нацистських таборів чи навіть бути страченими.

Після закінчення війни доводилося докласти великих зусиль, щоб знову налагодити роботу лікарні. Восени 1945 р. за доблесну працю в роки війни, за порятунок населення на тимчасово окупованих територіях О.М. Модестову було присвоєно звання заслуженого лікаря України і нагороджено орденом Трудового Червоного прапора.

Із 50 років своєї невтомної праці Олександр Миколайович Модестов 45 років був головним хірургом Косарської лікарні, зробив понад 20 тисяч операцій, врятував життя тисячам свої земляків.

Наталія Пугач, старший

науковий співробітник

історичного музею

Кам’янського ДІКЗ