Свято Трійці, яке в народі часто називають Зеленими святками, – одна з найважливіших подій українського народного календаря. Своїм корінням свято сягає дохристиянських часів, язичницьких русалій. Проводилися русалії кілька разів на рік: в період зимових святок, на Зелені свята, а також напередодні Івана Купала, в розпал літа, коли на полях вирішується доля урожаю. 
Літні русалії, пов’язані з родючістю полів, були спільними для усіх древніх слов’ян. Відзначалися вони по-язичницьки бурхливо: з іграми, піснями, танцями, моліннями про дощ і врожай. Як стверджують літописи, головним часом русалій був період із травня по червень (недарма ж червень називали «русальним місяцем»). Період проведення літніх русалій завершувався строго фіксованим днем літнього сонцестояння – днем Купала.
Під час русалій заборонялося працювати, відвідувати особливі ритуальні колодязі, не дозволялося спати під священними «самовільськими» деревами. Усі обов’язково мали бути присутні на ігрищах, учасники яких поділялися на глядачів і виконавців.
Присвячувалися давні русалії, як видно із самої назви свята, – русалкам – дуже поважним у наших предків міфологічним істотам, від яких залежало плодоріддя нив. Назва русалок пов’язана із словом «роса», адже, як вважали наші пращури ще в дохристиянські часи, основне завдання русалок – піклуватися про дощ і зрошувати поля (до речі, слово «оросити» походить від того ж слова, що і слово «русалка»). Вважалося, що русалки допомагають запиленню квітучого хлібного колосся і сприяють доброму врожаю.
У давні часи русалок називали ще вілами – дівами життя. За віруваннями слов’ян-язичників, віли-русалки – дуже гарні дівчата з довгим волоссям і крилами. Вони живуть на краю світу й до людей прилітають раз на рік, коли потрібно оросити дощем хлібні ниви. За давніми віруваннями, що знайшли відображення в оздобленні жіночих прикрас Київської Русі, віли поливають землю з турових рогів, і злаки починають колоситися.
На Русі русалок ще називали берегинями (від слова «берег»). Тому все, що стосується русалок, тісно пов’язане з образом води, а також рослин, що розпускаються. Зображення русалок завжди супроводжувалися зображеннями паростка і знаків, якими позначали водну стихію.
Чи не найяскравіше давньослов’янські русалії проявлялися в період зелених свят, що відзначалися на 50-й день після Пасхи і були своєрідним закликанням літа і доброго врожаю. 
Уже в кінці ХІІ століття Зелені свята були пристосовані до християнської Трійці, але й до сьогодні християнські та поганські елементи досить гармонійно співіснують в цьому надзвичайно мальовничому святі. 
Тиждень перед Трійцею в народі називають «зеленим», «клечальним» або «русальним». Саме в цей час (як правило, між 5 травня і 9 червня, в розпал молінь про ріст хлібів) давні слов’яни вшановували предків. Поминальні обряди відбувалися на місці поховань і поєднували голосіння за померлими й ритуальні танці. Таке поєднання було викликане прагненням протиставити началу смерті начало життєстверджувальне.
В уяві наших пращурів русалки також уособлювали душі померлих, які можуть бути добрими і злими, залежно від того, як до них ставитися. Недарма в Україні русалки відомі ще як мавки, нявки (від стародавнього «навь» – покійник).
Звичай заносити до хати зілля на Трійцю означав запросини русалок, мавок, бо, за народною міфологією, вони живуть у травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування русалок як своїх прародичів, що можуть допомогти захистити урожай від негоди і лиха. Отже, русалії – це ще й давні поминальні обряди слов’ян, коли русалкам приносилися жертви: жінки прив’язували до дерев шматки полотна, дівчата плели вінки і т. ін.
Після прийняття християнства вороже ставлення церкви до будь-яких проявів язичництва видозмінило і образи русалок, перетворивши їх на дівчат-утоплениць, самогубців або тих, що померли наглою смертю, а також нехрещених дітей. Народна уява щедро наділила русалок, нявок незвичайними рисами та якостями, притаманними представникам потойбічного світу. 
Українці вважали, що русалки найчастіше живуть у воді, рідше – у лісових хащах, на полях, у житі. Вони нібито з’являються вночі при повному місяці або з появою зорі. Ці істоти мають жіночу подобу, гарну вроду, пишне розпущене, найчастіше зелене волосся, бліду шкіру і сині, як глибінь, очі. Одягнені вони у прозорий одяг або й зовсім оголені.
Вважається, що в русалчин тиждень (на свято Трійці), а також в ніч на Івана Купала русалки виходять із води, гойдаються на деревах, бігають полями й всіляко розважаються. Вони можуть залоскотати зустрічних або затягнути у воду. На думку давніх українців, особливо небезпечні русалки у четвер, на русалчин великдень. Тому в цей час не дозволялося купатися, а щоб при зустрічі з русалками вони не заподіяли людям лиха, носили з собою обереги: полин, часник, любисток і т. ін. 
Весь троїцький тиждень співалися русальні пісні, а по закінченні свят, у неділю, русалок «виводили з села», «проводжали». Русалку зазвичай зображувала дівчина, якій розпускали волосся, одягали на голову вінок. У полі дівчата готували обід-тризну, заквітчували себе вінками і, взявшись за руки, ішли, співаючи:
Ой проведу я русалоньку до броду,
А сама вернуся додому.
Ідіть, русалоньки. Ідіте,
Та нашого житечка не топчіте.
Бо наше житечко в колосочку, 
а Наші дівоньки у віночку…»
Після русалій дівчата кидали свої віночки на город, вірячи в їхній магічний вплив на урожай.

Матеріал підготувала старший
науковий співробітник
історичного музею Наталія Пугач