29-30 вересня минає 75 років з часу трагедії в Бабиному Яру. Це одне з тих місць, що символізує пам’ять про людей, які стали жертвами загарбницьких планів фашистської Німеччини. Тут упродовж 1941-1943 років німецькі окупанти закатували понад сто тисяч людей різних національностей: євреїв, українців, ромів тощо.

      Олена Теліга – українська поетеса, публіцист, активна діячка ОУН в лютому 1942 року була також розстріляна в Бабиному Яру. У липні цього року виповнилося 110 років від дня її народження. У цій людині поєдналося все: розум, інтелект, краса, жіночність, талант, хоробрість і незламність. Всі, хто залишив про неї спогади стверджують, що О.Теліга була одним великим сміхом, вона вміла дарувати радість усім навколо.

       Д.Донцов називав Олену Телігу «Поеткою вогненних меж». Вона найбільше цінувала в людях чесність, доброту, благородство і національну свідомість («українськість»). Поетеса завжди фіксувала, як людина ставиться до України, і це значною мірою визначало її ставлення до цієї людини. Вона активно працювала в культурній сфері ОУН, очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево». Поетеса добре розуміла значення поетичного і публіцистичного слова для піднесення духу нації.

Не раз кажу: змагайся і шукай!
Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!
І знаю я: в один затихлий вечір
До інших брам сягне твоя рука.

Щось захлисне, мов повінна ріка,
Моє лице і всі знайомі речі,
Бо щастя вихром упаде на плечі
Й закрутить дні, мов крила вітряка.

Та ледве прийде кликане і ждане
Ти кинеш все, щоб на гучні майдани
Піти услід за тисячами ніг…

І раптом пам’ять, мов натхненний майстер
Вогнем змалює золотавість айстер,
Овальний стіл і мій веселий сміх.

      Вона повернулася до Києва з еміграції восени 1941 року і очолила спілку українських письменників, почала видавати журнал «Литаври» - літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово», в якому навідріз відмовлялася друкувати матеріали про «великий Рейх».

     9 лютого 1942 року поетеса прийшла на засідання до Спілки письменників, згодом туди прийшов і її чоловік. Там на них вже очікували гестапівці. Віднині їхні імена навіки пов’язані з Бабиним Яром.

    Учні ЗОШ№2, які завітали до музею О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського, з великою цікавістю слухали розповідь Т.П.Чупак про життя Олени Теліги. Ніхто не залишився байдужим до непростої, але такої яскравої долі поетеси.

Чекає все: і розпач, і образа,
А рідний край нам буде — чужиною.
Не треба смутку! Зберемось відразу,
Щоб далі йти — дорогою одною.

Заметемо вогнем любови межі,
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.