Історія Кам`янського краю не перестає вражати цікавими знахідками. У1959р. на території с. Лузанівка було відкрито Лузанівське відслонення , а вже на IV-й нараді Палеогенової комісії у Ленінграді у 1961р. вчені повідомили про унікальну знахідку рясної, добре збереженої фауни молюсків палеоценової доби кайнозойської ери в Кам`янському районі. За рішенням Черкаського облвиконкому від 26.06. 1972р. ця територія внесена в реєстр заповідних територій області і має статус державної геологічної пам`ятки природи місцевого значення.
Тривалий час між вченими велася дискусія про наявність палеоценових відкладів на «українській» частині Східно - Європейської платформи, що простягнулася через усю Європу до Уралу. Ще академік А.Д. Архангельський (1879-1940рр.) вказував на зв`язок між палеоценовим басейном Поволжя з Західною Європою через Україну, тобто, приблизно 70 млн. років тому, в палеогеновий період кайнозойської ери, коли ще не було ні Альп, ні Карпат, на їх місці бушувало море Тетіс, яке вкривало південно-східну територію сучасної Черкаської області, а берегова лінія його проходила приблизно по лінії м. Корсунь-Шевченківський – с. Цвіткове - с. Лузанівку – м. Кіровоград. Європа мала континентальне сполучення з Північною Америкою і не лише в Україні, а й в Гренландії та на Шпіцбергені росли ліси, що характерні для помірних і теплих широт.
Географічна карта України фіксує, що територія басейну р. Тясмин розташована на межі двох різних за геологічною будовою регіонів – Українського кристалічного щита і Придніпровської низовини. В різні епохи палеогенового періоду на кристалічний щит проникали моря, що залишали після себе мілководні відклади, які подекуди збереглися. Та найдавніші палеоценові відклади відкриті в Кам`янському районі: на лівому березі річки Тясмин, в с. Райгород і в кількох місцях на лівому березі р. Мокрий Ташлик – в с. Лузанівка. 
Лузанівське геологічне утворення – останець, який своїм південним схилом обривається до берега річки Мокрий Ташлик і знаходиться на північно-східній околиці с. Лузанівка , саме в тому місті, де річка змінює свій напрямок з північного на східний. Крутизна схилу місцями сягає 70-80 м, довжина останця з заходу на схід 400 м, максимальна висота 40-45 м, площа заповідної території 1.0 га[1,1372].
З метою вивчення викопної фауни Лузанівського відслонення працівники Інституту геології АНУ під керівництвом доктора геолого-мінералогічних наук Д. Е. Макаренка проводили шурфування західної частини Лузанівського відслонення. До відкриття Лузанівської палеоценової фауни найдавнішими вважалися фауни, що були знайдені в Каневі, на правобережжі Десни та на північних околицях Донбасу. Після відкриття Лузанівського відслонення вчені підкреслюють, що найдавніші палеоценові відклади знаходяться саме в Кам`янському районі. 
В Лузанівському відслоненні фауна палеоцену ніби законсервована в первинному стані.
Палеоценові відклади тут залягають у формі лінзи. Зверху вниз у відслонені спостерігається наступний порядок наверстування (потужність в м):
1. Грунт з корінням рослин – 0,9; 
2. Суглинок лесовидний, палево-жовтого кольору – 3,8;
3. Суглинок світло-сірий, щільний – 2,0;
4. Задернований схил -3.0;
5. Пісок дрібний, нерівномірно-зернистий, слюдистий, глауконітовий, зеленувато-сірого кольору, в котрому зустрічається галька кристалічних порід, черепашки гастропод і одиночні корали – 0,8-1,0
6. Пісок дрібнозернистий, глинистий, щільний з рідкими зернами глауконіту і галькою кристалічних порід ( у нижній частині розрізу особливо багато гальки). Пісчано-глиниста порода вміщує величезну кількість чудово збережених черепашок молюсків із класу пелеципод, гастропод, скафопод, а також брахіопод, одиночних і колоніальних коралів та форамініфер -1,0-2,0 [2, 1].
Ці відклади, за висновками дослідників, утворилися на незначних глибинах шельфу, в умовах
неодноразової, принаймні трикратної, зміни берегової лінії. Залягають палеоценові відклади на брекчієвидних і крейдових породах, що представлені уламками кристалічних утворень, зцементованих карбонатними піскуватими глинами. Потужність цих порід - 3м.
У Лузанівському відслонені виявлено наступні групи фауни: 
1. Молюски класів: Черевоногі (Gastropoda), Лопатоногі (Scaphopoda), Головоногі
(Cepholopoda), Панцерні (Polyplacophora).
Вченими встановлено, що найчисельнішим класом молюсків в Лузанівському відслоненні є клас Черевоногих – 200 видів. Більшість з них є молодь розміром до 0,5 см, що після личинкової стадії потрапила в несприятливі умови існування, загинула і була викинута хвилею на мілину. Дорослі форми Черевоногих зустрічаються значно рідше.
Багаті у видовому відношенні ( близько 70 ) молюски класу Панцерні. В геологічній літературі існувала думка, що всі панцерні вимерли в кінці мезозойської ери. Але вперше в Лузанівському палеоценовому відслоненні знайдено добре збережені мініатюрні черепашки з різними за формою стулками. Трапляються навіть двостулкові екземпляри. Також зустрічаються досить крупні і масивні черепашки[3.694].
Молюски класу Лопатоногих зустрічаються порівняно рідко. Вони представлені фрагментарними уламками трубчастих черепашок.
Клас Головоногі представлені лише одним родом Nautilus, видову належність якого не встановлено. Крупний екземпляр цього роду, розміри якого по меншому і по більшому діаметру становлять 47 та 39 см відповідно, під впливом ущільнення породи і циркуляції грунтових вод розпався на дрібні частинки. Представники класу Хітони в порівнянні з іншими молюсками зустрічається дуже рідко, оскільки умови захоронення їх в прибійній зоні моря дуже несприятливі, а знайдені вченими щитки, найвірогідніше, належать різним частинам панциру одного виду. До відкриття хітони зустрічалися у відкладах в околицях міст Дніпропетровська і Кіровограда.
2. Плечоногі ( Brachiopoda). У палеоценових відкладах України брахіоподи зустрічаються рідко і в обмеженій кількості, та знайдені у Лузанівському відслоненні морські безхребетні тварини з роду Craniata є першою знахідкою для палеоцену України. Це дозволило вченим зробити висновок, що не всі кранії вимерли на межі мезозою і кайнозою, а окремі їх представники продовжували існувати і в палеоценовий період кайнозойської ери [4,488].
3. Морські їжаки (Echinoidea). За висновками вчених рештки морських їжаків у Лузанівському відслоненні зустрічаються порівняно часто у вигляді пластинок панциру з
багатоскульптованих фігурних голок, а також у вигляді пластинок панциру з простою будовою голок. Ці рештки належать кільком видам морських їжаків. Скупчення розрізнених залишків панцира були знайдені в глині, яка заповнювала внутрішню порожнину наутилуса. За припущеннями вчених, камера черепашки наутилуса була схованкою для голкошкірих.
4. Риби. У Лузанівському відслоненні вченими були знайдені малочисельні залишки передніх і бокових зубів ламноїдних акул: зуби переважно невеликого розміру, часто у виглядів уламків, деякі з них без коріння. Також вченим траплялися поодинокі подушковидні зуби, подібні до зубів сучасних скатів, хребці кісткових риб та слухові кісточки – отоліти. Знайдено також конусовидні зуби мезозойських риб - ящурів, що вимило палеоценове море із верхньокрейдових відкладів. За визначенням вчених ці зуби належать плезіозаврам (мал.1).
5. Корали (Corallium). У Лузанівському відслоненню вчені знайшли корали, що мають конусовидну форму і схожі на бивень мамонта з роду Eupsammidae, одиночні дисковидної форми корали з родини Furbinolidae, рідше траплялися колоніальні корали – розгалужені і масивні поліпняки з родини Madreporidae.
6. Моховатки ( Ectoprocta ). Наявність моховаток у Лузанівському відслоненні, за висновками вчених, підтверджується рідкими знахідками у вигляді розгалужених гілочок і пластинок на стулках молюсків.
7. Форамініфери (Foramenifer). При дослідженні викопної фауни Лузанівського відслонення в глинистих і піскувато-детрусових наверстуваннях зустрічаються форамініфери у великій кількості і різноманітні за видовим і родовим складом, що є характерним для відкладів Донецько-Дніпровської западини, палеоцену Швеції, тенетського ярусу Англії та лондонського ярусу Голландії.
8.Остракоди (Ostracoda).У викопній фауні Лузанівського відслонення зустрічається досить багатий склад остракодів прекрасної збереженості. Більшість видів відноситься до двох родів – Cytherella та Frigipglinus. Обидва роди характерні лише для відкладів третинної системи і в більш давніх верхньокрейдових відкладах не зустрічаються.
9. Джгутикові (Flagellata). В палеоцені с. Лузанівки зустрічаються в значній кількості рештки джгутикових.
10. При дослідженні спорово-пилкового комплексу Лузанівського палеоцену вченими виявлено, що найбільш насичені спорами та пилком середня та нижня частини розрізу, де встановлено багатий та різноманітний склад спор і пилку. Менш пилконосним є верхня частина розрізу. В спорово-пилковому комплексі спостерігається перевага пилку покритонасінних і голонасінних рослин та спори папоротевих і водоростей.
За умовами залягання палеоценових відкладів та характеристики їх флори і фауни вчені зробили певні висновки:
1.Максимальною глибина палеоценового епіконтинентального моря чи його затоки в басейні р. Тясмин була в період відкладення щільного карбонатного піску. В цей час берегова лінія моря досягала більш високих абсолютних відміток кристалічного щита, ніж ті, на рівні яких вчені спостерігали залягання відкладів палеоцену. З аналізу фауни молюсків встановлено, що глибина моря в цей час дорівнювала 70-100 м. На дні моря була спокійна обстановка. Сюди не поширювався вплив прибою. Товща води добре освітлювалася і прогрівалася сонячним промінням. Всі знайдені тут молюски знаходяться у неперевідкладенному стані.
2.Пісчано-детрусові верстви середньої частини розрізу являють собою м`яководні узбережні утворення. Відклади фауни тут утворилися під впливом дії хвиль. Тому, саме тут, вченими знайдені рештки організмів, що жили безпосередньо біля берега ( хітони) та більш глибоководні форми (гастроподи).
3. Формування пісчано-глинистих відкладів верхньої частини розрізу відбувалося в спокійних умовах регресії палеогенового моря. Вчені вважають, що, ймовірно, на той час
вже існувала глибока затока чи лагуна, на утворення відкладів якої ні течії, ні прибій істотно не впливали.
4. Верхньопалеоценовий вік відкладів с. Лузанівка підтверджується не тільки макро- та мікрофауною, а й спорово-пилковим комплексом.
5. Вік підстелюючої брекчиєвидної породи за спорово-пилковим комплексом датується як крейдовопалеоценовий.
6. За стратиграфічним положенням, фауністичною і флористичною характеристиками верхньопалеоценові відклади с. Лузанівки відповідають відкладам сумської світи Дніпровсько-Донецької западини.
Таким чином, виявлені на території с. Лузанівки палеоценові відклади з фауною ранньої доби кайнозойської ери відновили одну з невідомих сторінок літопису геологічної історії України , що дало підстави оголосити Лузанівське відслонення геологічною пам`яткою природи Кам`янського району . Актуальність цього наукового повідомлення полягає в тому, що на прикладі висвітлення результатів дослідження фауни Лузанівського відслонення палеоценової доби кайнозойської ери розширюється екологічна освіта населення Кам`янського району, яка в подальшому буде впливати на збереження природних пам`яток району на фоні погіршення екологічної ситуації в цілому.

Алла Павлівна Єфремцева,
науковий співробітник 
відділу охорони пам`яток 
історії та культури
Кам`янського державного 
історико-культурного 
заповідника