Пам'ять – це одне з найбільш вагомих, світлих і особливо необхідних дарувань людині природою. Вищою оцінкою життя є пам'ять людей, які навічно закарбували в своїх спогадах самовіддачу, жертовність в ім’я загальної справи, порядність, глибокий внутрішній, а відтак – непоказний патріотизм. Серед образів кам’янчан є ті, що навіть з роками не тьмяніють у пам’яті. До цієї когорти відноситься вимогливий і принциповий керівник, професіонал, талановитий організатор Микола Олександрович Бондаренко.
З радістю і глибоким сумом гортаємо сторінки життя М.О Бондаренка. З радістю – що місто Кам’янка сприяла становленню людини з великої літери, чудового керівника, майстра своєї справи. Сум – за те, що він пішов у вічність, не доживши, не докохавши, не до кінця реалізувавши себе в житті.
Народився М.О.Бондаренко в 1915 році в селі Семикосівка Компаніївського району Кіровоградської області в селянській сім’ї. Свій трудовий шлях розпочав рано. З 1929 по 1931 рік працював учнем, а потім –слюсарем при конторі «Укрбудоб’єднання» вм. Кіровоград. Тут же з 1931 по 1935 рік вчився в технікумі сільськогосподарського машинобудування, після якого був направлений на завод «Россільмаш» (м. Ростов-на-Дону). З 1935 по 1937 рік працював на заводі старшим техніком. А потім була служба у військовій частині 26 Л 1-ї Червонопрапорної армії (СРСР). У серпні 1938 року Микола Олександрович брав участь у боях на озері Хасан, де отримав поранення і згодом був демобілізований. 
Трудову діяльність М.О. Бондаренко продовжує начальником технічного відділу цеху №4 заводу «Червона зірка» (м. Кіровоград). В цей же час він навчався в Ростовському індустріальному інституті. Разом із заводом, в серпні 1941, евакуювався спочатку в м. Ростов-на-Дону, а потім у м. Ташкент. Із жовтня 1941 по жовтень 1945 року працював на заводі №708 на посадах замісника головного технолога заводу, замісника начальника цехів № 6 – 7, начальника технічного відділу. 
У жовтні 1945 року Миколу Олександровича призначено головним інженером Кам’янського машинобудівного заводу Міністерства Машприлад, а з липня 1946 року – його директором. 
Почалося нове життя в мирній державі. Воно розвивалося бурхливо, нестримно. У трудовій біографії М.О. Бондаренка є період надзвичайно великого напруження і високої відповідальності, коли в післявоєнні роки було потрібно відбудувати підприємство, відновити і примножити виробництво, потурбуватися про добробут працівників. І все робити одночасно, якісно і швидко.
Минали роки, а з ними міцніло підприємство, очолюване Бондаренком М.О., поліпшувалося життя людей. Багато добрих справ здійснив умілий керівник для працівників заводу і для жителів Кам’янки в цілому. За період керівництва Миколи Олександровича завод виріс з невеликого напівкустарного виробництва до підприємства, оснащеного новітньою технікою. На початку 1947 року відновлено деякі виробничі приміщення та заводську електростанцію, введено в експлуатацію ливарний цех. Наприкінці 1940-х – на початку 1950-х рр. завод опанував випуск нової продукції: п’ятипоршневі насоси для віскози НП-51, ткацькі і прядильні лічильники, а також машини для текстильної промисловості УАС-260, УПС-260, круглоластикові машини для в’язання ластиків до трикотажних виробів. 1952 р. введено в експлуатацію механоскладальний цех № 1, 1957 – інструментальний цех, 1963 – блок цехів загальною площею 7500 м2.За ці роки побудовано та обладнано заводський гуртожиток, житлові будинки для працівників КМЗ, дитячий садочок №1, піонерський табір в красивій, мальов¬ничій місцевості –урочищі „Маляреве" Грушківського лісу. У 1961р. при заводі відкрито заочне відділення Одеського верстатобудівельного технікуму. У середині 1960-х рр. продукція заводу постачалася у 190 міст СРСР та у 17 країн світу, на підприємстві працювали близько 3 тис. осіб.
У 1961 році завод був занесений до Золотої Книги Пошани Черкаської області.
17 років Микола Олександрович мудро і зважено спрямовував зусилля працівників КМЗ на досягнення нових висот у машинобудівній промисловості, в культурному будівництві, створенні кращих життєвих умов для кожної сім’ї. 
Гордістю заводу були люди, виховані в цьому дружному колективі, кадри, які так уміло підбирав Микола Олександрович. «Очі директора ясніли, коли він говорив про спеціалістів, робітників заводу, – згадує М.В.Бабенко, інструктор фізкультури на підприємстві, житель м. Кам’янка, – він не проголошував гучних слів, взагалі Микола Олександрович багато не говорив і не поважав багатослівних, а просто знав, що люди – це те, ради чого він живе, ради чого будується нове суспільство. Він знав їх усіх, як батько знає членів своєї сім’ї. Він – і розумний керівник, і добрий батько, і вимогливий учитель. Я пам’ятаю Миколу Олександровича як відвертого, справедливого, чесного, вимогливого керівника. Завжди дбав про людей.
Миколу Олександровича поважали і любили на заводі, тобто відповідали йому взаємністю. Віддаючи роботі всю свою любов, снагу, усі сили й енергію, Микола Олександрович часто засиджувався в кабінеті дотемна, а то й приходив на заводні світ, ні зоря».
У М.О.Бондаренка були ще цікаві задуми, реалізувати, які передбачалося на рідному підприємстві та в самому місті, але доля розпорядилася по-іншому. Ще зовсім у молодому віці смерть вирвала Миколу Олександровича з буремного світу життя… Скільки ідей, скільки мрій і планівна майбутнє залишилися не досягнутими… Частину з починань Миколи Олександровича продовжили і завершили його наступники.
Роки ідуть. І добре тому, хто, оглянувшись на пройдений шлях, може сказати: «Я прожив життя недаремно. Кожен з моїх років і моїх днів був відданий улюбленій справі, людям, їхньому щастю». Ці слова міг упевнено сказати і Микола Олександрович Бондаренко, але він не скаже.
Минуло вже більше 56 років, як його не стало. 13 вересня 1963 року він пішов за межу вічності, залишивши по собі добрий слід як здібний організатор, умілий і уважний керівник, прекрасна і чуйна людина.

Тамара Боровко,

науковий співробітник історичного музею

Кам'янського заповідника