Кам'янський державний історико-культурний заповідник
Вт, 20.10.2020, 10:38
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар
«  Червень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 79

Наші друзі

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Кам'янська районна державна адміністрація Міністерство культури України Управління культури Черкаської ОДА
Кам'янка 
Головна » 2020 » Червень » 19 » Антипоміщицькі акції в Кам’янській волості у 1917 р. (до 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 рр.)
12:21
Антипоміщицькі акції в Кам’янській волості у 1917 р. (до 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 рр.)

У вирі подій Першої Світової війни (1914 – 1918 рр.) лопнула як мильна бульбашка величезна Російська імперія. Це призвело до Лютневої революції 1917 р. в Петрограді, зречення від престолу царя Миколи ІІ та переходу влади до рук Тимчасового уряду. На фоні загальних революційних подій, в Києві 3-4 березня (за старим стилем) 1917 р. створено головний національний представницький орган – Українську Центральну Раду. Відтоді, революційна хвиля стала швидко розповсюджуватися на околиці.
Владні повноваження на місцях в цей перехідний період здійснювались переважно через голів (комісарів) земських управ (виконавча гілка) та громадські комітети (представницька). Єдності дій описаних органів, звичайно, не було. Комісари були підконтрольні Тимчасовому уряду, а комітети орієнтувались на Центральну Раду. 
Такий стан справ призвів до загального ослаблення ієрархії управління, тому навіть попри існування звичних контролюючих органів – поліції, жандармерії, чиновницької ланки – з поглибленням революційних подій ситуація все більше виходила з-під координації. Ускладнювало становище і масова поява солдатів-дезертирів з різними революційними прокламаціями та поширення чуток про поділ поміщицького майна і землі. Все це значно загострило суспільно-політичну ситуацію. Особливо яскраво це проявилось у масовому селянському русі антипанського спрямування. Описані тенденції характерні й для Кам’янського краю.
Вже навесні 1917 р. селяни Кам’янки почали поволі розбирати реманент Миколаївської, Покровської та Юрчиської економій. Частково таким реквізиційним настроям сприяв і Кам’янський волосний комітет, утворений у березні-місяці як місцевий орган представницької влади. Так, на поч. травня 1917 р. комісар Центрального бюро по закупках цукру доносив Київському губернському комісару про те, що комітет заборонив рубку дров, які заготовлялись для цукрового заводу в лісах Давидових у селі Юрчисі. Через деякий час той же комісар у своєму донесенні викладав наступні тривожні вісті: “Селяни Ребедайлівки самоправно вивозять з полів буряки Грушківського цукрового заводу. Побили сторожа… Поліція безсила”.
Проте, відзначимо, що спочатку відверто агресивних антипоміщицьких акцій в цей час у Кам’янці й околицях ще не спостерігалося. Однак, з плином часу, ситуація змінилася. В перших числах липня 1917 р. селяни Вербівки почали захоплювати пшеничні поля Давидових. У Кам’янці до такого не дійшло, однак напередодні жнив у місцевій конторі відбулась масова сходка, на якій селяни вимагали у Давидових підвищення оплати праці. Це питання так і не вирішили, але далі вже було не до цього. 
В третій декаді вересня мешканці Тимошівки змусили власників – Шимановських – передати землю селянам. Згодом, тут же було захоплено і майно місцевого цукрового заводу. Тривалий час брати Фелікс і Карл Шимановські, через загрозу власних життів, змушені були ночувати у кам’янських Давидових. Останніх революційна хвиля також не оминула.
Готуючись до найгіршого, сім’я Давидових міцно замикала всі двері й віконниці, з острахом очікуючи мороку ночі. Одного такого вересневого вечора 1917 р. прислуга доповіла, що хтось грабує цукровий склад і лунають постріли й крики. Лев Олексійович Давидов (останній власник містечка) миттєво з лакеями і конюхами запалили факели й вирушили на місце події. Але вже було пізно – злодії швидко втекли, залишивши по собі “на згадку” кілька загублених мішків з цукром. Як виявилось, акцизна воскова печатка на дверях складу була підробленою. Тобто, злодії легко зайшли сюди й через вікно скидали мішки з цукром. Звідси їх перекидали через тин на підводу, яка вже заздалегідь чекала. Один з дворових селян помітив цю “процесію” й у його бік вистрелили (невлучно). Через це і зчинився ґвалт, що унеможливив повну крадіжку. 
Наступного дня поліція почала обшуки і перевірки. Однак, винних знайти так і не вдалося. Тим паче, що, як виявилось, докази було ліквідовано. В один із наступних днів поліція запримітила біля одного з колодязів Кам’янки юрбу охочих, які ласо споживали воду. Рідина тут мала особливий смак – нагадувала сироп. Очевидно, що злочинці, побоюючись розправи, викинули вкрадені мішки з цукром у колодязь, перетворивши воду на ситро. Особливо до душі такий напій припав місцевим хлопчакам, які у чергах стояли до солодкого колодязя. 
Цей випадок дуже налякав Давидових. Вже невдовзі вони (вслід за Шимановськими) виїхали з Кам’янки до Києва. Назад повернутися їм уже не судилося.
Після від’їзду Давидових восени 1917 р., на фоні владного хаосу та все більшого поширення антипоміщицьких настроїв, масового характеру набували випадки пограбування заможного Кам’янського міщанства та єврейського населення. Лише у ніч на 24 жовтня у місцевих мешканців Д.Лубенської, Г.Бердичівського та М.Неміровського вкрали майна та матеріальних цінностей на суму понад як 1300 крб. З невідомих причин 12 листопада згоріла скирта соломи у міщанина К.Вілеона, що завдало збитків на кілька сот крб. Але своєрідний рекорд було побито ще напередодні. Вночі 11 листопада з помешкання єврея С.Ганопольського трьома озброєними злочинцями вкрадено грошей і коштовних речей на суму 18610 крб. На той час це були величезні кошти. Надалі такі процеси зростали в геометричній прогресії. 
Чи не “найлакомішим” об’єктом нападів стали також поміщицькі економії та заводи Давидових. Так, 9 листопада вкрадено збіжжя з економії Льва Давидова у с. Косари. Вже через 2 дні пограбували корми з ферми Михайлівської економії при м. Кам’янка. А в ніч на 12 листопада невідомі поцупили приводний вал місцевої сірникової фабрики, котра належала Дмитру Львовичу Давидову (племіннику П.І.Чайковського). Через 2 тижні згорів паливний склад Кам’янського цукрового заводу. Загальна сума збитків всіх описаних безчинств склала понад як 2000 крб.
В цей же період все більших масштабів пограбувань зазнавало, власне, Кам’янське помістя. Різні люди, представляючись революційною владою, стали нав’язливо приходити до будинків власників містечка і проводили всілякі обшуки. Звинувачуючи залишених представників родини Давидових у антиселянських діях, нові “владці” хотіли знайти зброю, яка нібито десь знаходилась для придушення революційного руху. Хоча ніяку зброю ніхто так і не побачив, обшуки безслідно не минули. Згодом у багатьох будинках та дворах розмістилась велика кількість чоловіків. Всі вони спорожняли винні погреби і пиячили цілими днями. Тим часом грабунок панського майна у Кам’янці не припинявся. Жінки на возах заїжджали в двори і брали все підряд: бочки, дрова, варення, худобу та ін. Далі черга дійшла власне до маєтку. Звідти стали забирати крісла, столи, інші меблі. Все “експропрійоване” майно ставилось на вози і тріумфально провозилось вулицями містечка.
Активно грабували маєтки і майно й на околицях. Особливо відзначались ребедайлівчани, котрі тривалий час перебували в управлінні підвідомчих структур графа Бобринського. Хронологія антипоміщицьких акцій тут вирізняється наполегливістю, швидкістю та посиленням об’ємів нелегальних дій. Огляд даних подій наступний. Вночі 11 листопада з економії Бобринського у Ребедайлівці вкрадено упряж на суму 1455 крб. У ніч з 13 на 14 листопада тут же викрали худоби на 1080 крб. та буряків й продуктів на 12100 крб. Вже наступного дня селяни привласнили собі нафтового двигуна вартістю 668 крб. 
Для утихомирення селян й налагодження ситуації у Ребедайлівку відправили військовий загін. Але це ситуацію аж ніяк не виправило. 18 листопада один із драгунів полку І.Москан у протистоянні з населенням по необережності пострілом із рушниці вбив місцеву жительку Ф. Кирилюкову. У відповідь люди впродовж дня зробили майже повний погром економії Бобринських. Щоправда пізніше, за допомогою загону Вільного козацтва, викрадене майно (що на той час ще було) вдалось повернути назад. Але – ненадовго.
Впродовж ночі на 25 листопада у с. Юрчиха з нежитлового дому його власниці – О.Л.Давидової, невідомими злочинцями було викрадено все майно, яке там знаходилось. Що саме взято – невідомо, однак, очевидно, це були меблі, предмети розкоші, гроші та різні цінні речі. 
В січні 1918 р., вже після проголошення більшовицької влади в містечку, було остаточно розграбовано Кам’янський маєток. Все майно розтягли, худобу й реманент – поділили. Численні флігелі й будинки позаселяли різні люди, сповна насолоджуючись “панським” життям. 
Такою була хроніка селянських акцій першого революційного року в Кам’янці й сусідніх селах. Можна зрозуміти агресивність настроїв населення, котре роками перебуваючи у прямій чи опосередкованій залежності від тих чи інших власників населених пунктів, зганяло злість грабунками панського майна. Жорстокість їхніх дій також підігрівалась різними революційними прокламаціями, котрі масово поширювались в цей час чи передавались з вуст в уста. Результатом стали протистояння, крадіжки та різні антипоміщицькі акції. На жаль, в наслідку, це не призвело ні до чого хорошого, адже на попелищі революційних подій виникла більшовицька імперія, яка жорстоко придушила будь-які відцентрові течії, в тому числі й український національний державотворчий процес.

Олександр Мушта,
завідуючий музеєм О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського 
Кам’янського державного історико-культурного заповідника

Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2
Переглядів: 32 | Додав: zapovidnuk1995 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Кам'янський ДІКЗ © 2020
Конструктор сайтів - uCoz