Кам'янський державний історико-культурний заповідник
Вт, 20.10.2020, 11:35
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар
«  Червень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 79

Наші друзі

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Кам'янська районна державна адміністрація Міністерство культури України Управління культури Черкаської ОДА
Кам'янка 
Головна » 2020 » Червень » 19 » Фредерік Франсуа Шопен – великий композитор-романтик
11:39
Фредерік Франсуа Шопен – великий композитор-романтик

«Родом – варшав’янин, серцем - поляк, талантом - громадянин світу... Він зібрав розсіяні по полях сльози польського народу, і вони спалахнули в діадемі людства алмазом краси, кристалами незрівнянної гармонії» Ципріан Каміль Норвід – польський поет

В цьому році виповнюється 210 років від дня народження великого композитора польського походження, піаніста-віртуоза і педагога Фредеріка Шопена.
Фредерік Францішек Шопен, згідно з легендою, з’явився на світ рівно в той момент, коли його батько грав на скрипці. Правда це чи ні – невідомо, але факт залишається фактом: музика супроводжувала Шопена все життя – з першого крику і до останнього подиху.
Народився майбутній музикант 1 березня 1810 р. неподалік від Варшави у містечку Желязова Воля в змішаній французько-польській родині. Мати Шопена – Юстина Кшижановська – була полькою, батько – Ніколя Шопен – французького походження. Сім’я Шопена жила в маєтку графа Скарбека, де батько служив домашнім учителем. У містечку рід Шопенів вважався шанованою інтелігентною сім’єю.
Після народження сина Ніколя Шопен отримав місце вчителя у Варшавському ліцеї, і вони усією сім’єю переїздять до столиці. Маленький Шопен ріс в оточенні музики і поезії: батько Фредеріка Шопена грав на скрипці і флейті, а мати була хорошою піаністкою і співачкою. Крім маленького Фредеріка в сім’ї виховувалося ще три дочки, але тільки хлопчик виявив по-справжньому великі здібності до гри на фортепіано.
Музична сприйнятливість маленького Фрічека, як його називали в сім’ї, проявилася дуже рано. При звуках сумної пісні, наспіваною матір’ю, хлопчик починав гірко плакати. У той же час, трирічний Шопен аплодував і сміявся від радості у долоні, коли мати грала для своїх вихованців веселі танці. Від цього часу до нас дійшла така розповідь: «…Вночі батьки раптово почули звуки роялю. Виявилося, що трирічний Фрічек, пробравшись потихеньку до інструменту, грав почуту їм напередодні танцювальну мелодію. Побоюючись, що малюк простудиться, мати взяла його на руки і понесла скоріше у спальню. «Ах, мамо, - сказав хлопчик, - не гнівайся, я ж грав це, щоб тебе замінити, коли ти втомишся»… Маленький Шопен ріс подібно маленькому Моцарту, все частіше підходив до роялю, підбираючи знайомі наспіви, вслухаючись у прості акорди.
Музика буквально захоплювала його, і переживання було настільки сильним, що він переставав сприймати навколишній світ. Прислуга, яка жила в будинку Шопена, була впевнена, що хлопчик збожеволів, він міг гірок плакати чи підхоплюватися по ночах з єдиною метою – по слуху підібрати мелодію, яка йому сподобалась. Приблизно з цього ж віку у Фредеріка виробилась одна цікава звичка: щоб налаштуватися на потрібний лад він грав на фортепіано в повній темряві. Ця нестандартна властивість збереглася у нього впродовж усього життя.
До 5 років хлопчик вже впевнено виконував нескладні п’єси, розучені під керівництвом старшої сестри Людвіги і почав виступати з концертами, а в 7 років вже пішов у клас до знаменитого польського піаніста того часу Войцеха Жівного, де почав складати свої перші композиції. В одній із варшавських газет вийшла з цього приводу замітка. Хлопчика називали справжнім генієм від музики і пророкували йому велику кар’єру. Щоправда було і одне велике застереження: якщо б він народився в Німеччині або, скажімо, у Франції – певна перспектива відкривалась, в Польщі ж, яка тоді перебувала під окупацією Російської імперії, Шопен не міг привернути до себе великої уваги.
21 лютого 1818 року у віці 8 років Шопена запросили брати участь у концерті, організованому у Варшаві “Товариством благодійності”. З цього моменту до Фредеріка прийшла слава. Він став навсібіч популярним. Щовечора до його будинку під’їжджали елегантні екіпажі і відвозили його у відомі варшавські салони, де він виконував свої імпровізації.
Вже в 12 років Фредерік Шопен перетворився на справжнього піаніста-віртуоза, який з технічних і музичних навичок не поступався дорослим. Це навіть призвело до такого кричущого випадку: викладач Шопена змушений був відмовитися від подальших уроків, оскільки йому більше не було чому навчити свого талановитого учня.
У вересні 1823 року Шопен поступає в 4-ий клас Варшавського ліцею, де його батько був професором, і успішно навчається до 1826 року. У період навчання проявляються різнобічні здібності музиканта. Фредерік Шопен вільно володів французькою та німецькою мовами, цікавився історією Польщі. Шопен полюбляв писати вірші, малював і накидав карикатури. Майбутній геній відрізнявся спостережливістю та гостротою розуму.
Після закінчення ліцею в 1826 році юний музикант поступає у Вищу школу музики. Тут почав вивчати музичну теорію, фігурний бас і композицію у відомого у Варшаві музиканта Юзефа Ельснера. Крім освіти Шопен багато подорожує по Європі, відвідуючи оперні театри Праги, Дрездена, Берліна.
Феноменальні здібності юного піаніста, композитора й імпровізатора у той час вельми цікавили Варшавську публіку. Його безперестанку запрошували на вечори, світські раути. Спілкування з висококультурними людьми не могло пройти безслідно для Фредеріка, багато хто з його нових знайомих в майбутньому допомогли Шопену увійти у світ високої музики.
Завдяки протекції князя Антона Радзивілла молодий музикант став вхожий у вищий світ. Зокрема, талановитий юнак побував і у перших ешелонах влади Російської імперії. Гра Фредеріка Шопена була відзначена імператором Олександром I. В якості нагороди юному Шопену подарували діамантовий перстень.
Набравшись вражень і першого композиторського досвіду, в 19 років Шопен починає свою піаністичну кар’єру. Концерти, які музикант проводив в рідній Варшаві і Кракові, приносять йому величезну популярність. Але перше ж європейське турне, яке Фредерік зробив через рік, обернулося для музиканта прощанням з батьківщиною.
Перебуваючи в Німеччині з виступами, Ф.Шопен дізнається про придушення Польського повстання 1830-1831 рр. у Варшаві російською окупаційною владою. Шопен знав, що серед повсталих багато його друзів. В цій когорті міг бути і його батько Ніколя Шопен, який в молодості брав участь у народному повстанні під керівництвом Тадеуша Костюшка. Ці твердження співпали з реальністю. Як наслідок, рідні та друзі в листах наполегливо радять музиканту не приїжджати, боячись, що переслідування можуть торкнутися і Фредеріка. Найближче оточення митця небезпідставно вважало, що нехай краще він буде вільним і служить батьківщині своїм мистецтвом на чужині, аніж страждатиме в неволі вдома. З гіркотою композитор скорився й подався у Париж, де провів більшу частину свого життя. Біль, тривога, гнів знаходять вихід у його творчості, народжуючи здобутки, у яких драматизм шопенівського генія вперше розкрився у всій своїй глибині. На згадку про гіркі події його розлучення з рідними землями композитор написав перший опус етюдів, перлиною яких став знаменитий “Революційний етюд”.
Початок і середина 1830-х у Парижі були плідним часом композитора. Париж, який важко було здивувати віртуозністю, схилився перед зачаруванням слов’янських мелодій і незрівнянною поезією, що виливали звуки його музики. Ф.Шопен завершив свої найвідоміші роботи і регулярно давав концерти, що мали шалені відгуки. Але Франція не стала другою батьківщиною композитора. І в своїх поглядах, і в своїй творчості Шопен завжди залишався поляком. 
До 1838 року Ф.Шопен став відомою людиною в Парижі. Серед його найближчих друзів був оперний композитор Вінченцо Белліні та художник Ежен Делакруа. Його друзями були також композитори Гектор Берліоз, Ференц Ліст, і хоча Шопен іноді критикував їхню музику, він присвятив їм деякі свої композиції.
Цікавим фактом біографії Шопена є його зустріч в Лейпцигу з німецьким композитором-романтиком Робертом Шуманом. Прослухавши виступ молодого композитора і польського піаніста, Шуман вигукнув: «Панове, зніміть капелюхи, це геній». 
Популярність Ф.Шопена обумовлена не лише його композиторською та концертною діяльністю. Талановитий польський музикант проявив себе ще й як геніальний педагог. Композитор є творцем унікальної піаністичної методики, яка допомогла багатьом піаністам знайти справжній професіоналізм.
Сам Шопен мало виступав у концертних залах, віддаючи перевагу камерній, більш затишній обстановці світського салону. Але доходів від концертів та нотних видань бракувало, і тому Шопен вимушений був давати уроки фортепіанної гри. Однак, оскільки слава піаніста все більше зростала, список бажаючих потрапити до нього в учні збільшувався з кожним днем. На жаль, він був занадто скромний і соромився просити учнів про гроші, тому Шопен завжди відвертався, поки вони залишали плату на камінній полиці.
Крім талановитих учнів, у Шопена навчалося багато панянок з аристократичних кіл. Але по-справжньому з усіх підопічних композитора прославився тільки Адольф Гутман, який став згодом піаністом і музичним редактором.
Щодо особистого життя Фредеріка Шопена, то воно склалося трагічно. Не зважаючи на свою чуйність і ніжність композитор по-справжньому не зазнав почуття повноцінного щастя від сімейного життя. Першою обраницею Фредеріка стала його співвітчизниця, юна Марія Водзиньских. Марія в рамках світського аматорства займалася живописом, співала й грала на роялі, складала невеликі фортепіанні п'єски і мала багато шанувальників.
Спаленіле почуття до Марії глибоко захопило Шопена. Його любов не залишалася безмовною, і їхня захопленість незабаром перестала бути таємницею для рідних і навколишніх. Улітку 1836 року Шопен спеціально приїхав у Дрезден, щоб зробити Марії пропозицію про одруження. Але, коли Фредерік повернувся в Париж, тон листів від Водзиньських помітно змінився. Потім листи стали приходити усе рідше й рідше, а до кінця 1837 року Шопен сам припинив цю переписку.
Серед причин, які перешкодили бажаному Шопену шлюбу, найбільш імовірні дослідники вважають станові забобони польської знаті. Після заручин молодих людей батьки нареченої висунули вимогу проведення весілля не раніше, ніж через рік. За цей час вони сподівалися краще пізнати композитора і переконатися в його фінансовій спроможності. Але Фредерік не виправдав їхніх сподівань, і заручини були розірвані. В епістолярній спадщині Шопена немає даних, по яких можна було судити про його відношення до цієї події. Лише знайдений після смерті композитора згорток з листами Водзиньських і зроблений на ньому рукою Шопена напис “моє горе” говорить про глибину переживань. В цей час з-під пера Фредеріка Шопена з’являється знаменита Друга соната, повільна частина якої була названа “Траурним маршем”.
Вже майже через рік після розлучення з Марією, Фредеріка захопила емансипована особа, яку знав весь Париж – баронеса Аврора Дюдеван. Вона була однією з передових жінок свого часу. Демократично й радикально настроєна, Аврора Дюдеван сміливо підняла боротьбу за право жінок за рівність та за волю почуттів. Вона була прихильницею фемінізму, захоплювалася вільними відносинами і мала незалежний, сильний характер. Володіючи витонченим розумом, молода леді займалася письменством і випускала романи під псевдонімом Жорж Санд.
Важко уявити, що могло їх привабити один в одному. Вона – пряма, різка, енергійна жінка, яка любила бути в центрі загальної уваги, і нерідко шокувала публіку фривольною поведінкою і екстравагантним зовнішнім виглядом – чоловічий костюм, високі чоботи і незмінна сигара в зубах, а коханців змінювала швидше, ніж носові хустинки. Він же був повною її протилежністю – молода людина ніжної, субтильної статури з манерами лицаря. Вони познайомилися у Ференца Ліста, на одному зі світських вечорів. Санд справила на ніжного, витонченого Шопена відразливе враження: «Яка малоприємна жінка – ця Санд! Та й чи жінка це взагалі, я схильний у цьому засумніватися!», – скаржився він своєму другові Лісту. Хто б міг подумати, що доля розпорядиться інакше, вони закохаються один в одного і разом проживуть близько десяти років. 
Історія кохання 28-річного Шопена і 34-річної Аврори розвивалася стрімко, але свої відносини пара довго не афішувала. На жодному зі своїх портретів Фредерік Шопен не зображений з його жінками. Єдина картина, на якій був зображений композитор і Жорж Санд, після його смерті було виявлено розірваною надвоє.
Спочатку велика любов Шопена до Жорж Санд викликала у нього радісну наснагу, створювала яскраві творчі імпульси. Але з роками такі почуття перетворились в джерело глибоких щиросердечних страждань, які прискорили смерть композитора.
Великі душевні переживання Шопена перебували в кричущому протиріччі із владною натурою Жорж Санд. До цього додалися глибокі внутрішні розбіжності, розходження в моральних і життєвих підвалинах. Однак, попри це, багато знайомих, які спостерігали за незвичайною парою, відзначали, що вольова графиня мала особливий вплив на слабохарактерного Фредеріка. Тим не менш, все це не завадило, а то і багато в чому допомогло йому створити свої безсмертні фортепіанні твори.
Багато часу закохані проводили в приватному володінні Аврори Дюдеван на о.Мальйорка (Іспанія), де у Шопена і загострилась хвороба, яка в подальшому призвела до раптової смерті. 
Взагалі ще з дитинства Фредерік Шопен відрізнявся поганим здоров’ям. На вигляд він був дуже крихким, хворобливим хлопчиком, організм якого не сприймав жирну їжу. Шопен часто кашляв вранці, страждав сильними головними болями і весь час відчував незрозуміле загальне нездужання.
Пізніше у Парижі Фредерік захворів на туберкульоз, який буде в подальшому турбувати все його життя. Вологий острівний клімат Мальйорки, напружені взаємини з коханою і їхні часті сварки – все це згубним чином подіяло на його вже уражені протягом десятка років туберкульозом легені. Зароблені тяжкою працею статки дозволили Шопену звернутися за допомогою до іменитих лікарів Європи. Але вони тільки розводили руками: у той час діагноз на туберкульоз був рівносильний смертельному вироку.
Здоров’я Шопена, яке погіршувався з кожним роком, остаточно було підірвано розривом зі своєю коханою Жорж Санд в 1847 році, через втручання музиканта у її стосунки з дітьми від першого шлюбу. Ця обставина разом з прогресуючою хворобою наповнило Фредеріка Шопена почуттями чорної меланхолії. Листи Шопена до друзів вражають своєю безвихіддю: «Я ні турбуватися, ні радіти вже не в змозі – зовсім перестав будь-що відчувати. Тільки животію і чекаю, щоб це скоріше скінчилося». 
Після цієї події, зломлений морально і фізично, піаніст починає свій останній тур по Великобританії, в який він відправився разом зі своєю ученицею Джейн Стірлінг. Повернувшись в Париж, він ще якийсь час давав концерти, але незабаром захворів і вже більше не вставав. 16 листопада 1848 р. в Лондоні Фредерік Шопен дав свій останній концерт. Єдиний твір, який закінчив Ф.Шопен перед смертю була мазурка фа мінор, але зіграти її, знесилений переживаннями і загостреною хворобою легень, вже не зміг. Він лише записав її на папері…
Останній рік життя був повільним вгасанням. Великою радістю для Шопена став приїзд сестри Людвіги, яка невідлучно залишалася поруч з ним до останніх днів. Великий польський композитор, піаніст-віртуоз, педагог Фредерік Франсуа Шопен помер 17 жовтня 1849 р. в Парижі, у віці 39 років на руках сестри Людвіги у своїй паризькій квартирі на Вандомській площі. Причиною смерті стала серцево-легенева недостатність, яку спричинив ускладнений туберкульоз легенів. 
За заповітом серце Фредеріка Шопена було вийнято з грудей і відвезено на батьківщину, а тіло поховано в могилі на французькому кладовищі Пер-Лашез. Кубок з серцем композитора і сьогодні замурований в одному з католицьких храмів Святого Хреста у Варшаві. Поляки настільки люблять Шопена і пишаються ним, що по праву вважають його творчість національним надбанням. На честь композитора відкрито безліч музеїв, в кожному місті стоять пам’ятники великому музиканту. Посмертну маску Фредеріка і зліпок з його рук можна побачити в музеї Шопена в його рідному містечку – Желязовій Волі.
Пам’ятник Фредеріка Шопена є і в Україні. Зокрема, у Києві, де колись він давав концерт, композитора зобразили у вигляді білого роялю. Встановлення цього пам’ятника відбулось у 2011 році з нагоди 200-річчя з дня народження польського композитора. Рояль, виготовлений з мозаїки, є інтерактивним: коли поруч проходять люди, починає лунати тиха музика Шопена.
По рідкісному мелодійному таланту Шопена можна зрівняти тільки з Моцартом і Чайковським. Слухаючи його забуваєш про те, що слухаєш усього один інструмент – фортепіано. Любов’ю до Польщі пронизаний кожен такт музики Фредеріка Шопена. Розлучений на все життя з Батьківщиною, він залишався завжди польським композитором. Ось чому як найдорожчу реліквію зберігає зараз Польща серце Шопена, яке до останнього свого удару билося для рідної країни.

Людмила Юзько,
науковий співробітник музею 
О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського
Кам’янського заповідника

Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2
Переглядів: 16 | Додав: zapovidnuk1995 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Кам'янський ДІКЗ © 2020
Конструктор сайтів - uCoz