ЯК ЖЕ ВАЖКО ТЕБЕ ЛЮБИТИ… ІВАН ГОНЧАР - 31 Березня 2016 - Кам'янський ДІКЗ
Кам'янський державний історико-культурний заповідник
Ср, 18.01.2017, 18:07
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар
«  Березень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 61

Наші друзі

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Кам'янська районна державна адміністрація Міністерство культури України Управління культури Черкаської ОДА
Кам'янка 
Головна » 2016 » Березень » 31 » ЯК ЖЕ ВАЖКО ТЕБЕ ЛЮБИТИ… ІВАН ГОНЧАР
22:00
ЯК ЖЕ ВАЖКО ТЕБЕ ЛЮБИТИ… ІВАН ГОНЧАР

29 березня 2016 року минає 110 років із дня народження нашого земляка Макара Корнійовича Мухи – прекрасного художника, заслуженого майстра народної творчості. 100-літній ювілей Макара Корнійовича ми відзначали низкою заходів – відбулася велика виставка робіт художника в картинній галереї, з’їхалися науковці, а також ті, хто особисто знав Макара Муху.

В день 110-річного ювілею майстра кам’янчанам була представлена літературно-музична композиція про іншу видатну особистість української культури – Івана Макаровича Гончара, який своєю творчістю і подвижницьким життям став втілення любові до України.

Народився Іван Гончар у 1911 році в селі Лип’янка нинішнього Шполянського району Черкаської області, в багатодітній родині. Змалку любив малювати, вирізувати з дерева й паперу, ліпити з глини. Уже в 4 класі своїми малюнками і ліпкою зайняв перше місце на районній дитячій художній виставці, оформляв стінгазети та шкільні свята. Після закінчення семирічки поїхав до столиці і вступив у Київську художню школу. Потім учителював, служив у армії, воював. Брав участь у художній військовій виставці, що відбулася у Відні у 1945 році. Після демобілізації зайнявся самостійною творчою працею скульптора.

З кінця 50-х років Іван Гончар почав глибоко вивчати українське народне мистецтво, започаткував свою колекцію зразків народного мистецтва, яка згодом стала відомим громадським музеєм, вогнищем українського національного пробудження. Навесні 1960 року митець відкрив хату-музей, що розташувався поблизу Лаври. Цей музей став своєрідною духовною кузнею, де кувалися свідомі українці, саме тут малороси перетворювалися на українців. Крім того, художник збирав і український фольклор, відроджував колядки й щедрівки, веснянки, збирав навколо себе студентську молодь.

Івану Макаровичу довелося жити і творити в неймовірно задушливій атмосфері, де все національне нищилося під натиском номенклатури. Садиба Івана Гончара постійно була під прицілом КДБ, владний режим послідовно робив усе, щоб принизити майстра. Його залякували, на нього тиснули, його оббріхували. У 1972 році, після звинувачення Івана Макаровича в українському буржуазному націоналізмі, його музей закрили. Фактично музей продовжував діяти, бо знаходився в будинку художника й ніхто не міг заборонити господареві приймати гостей, проте коло відвідувачів було значно звужене. Ім’я Івана Гончара вилучили із довідників та енциклопедій, навіть фізично знищувалися деякі його твори. Тими часом в газетах друкуються статті, де Гончар виставлений як запеклий ворог і націоналіст, його постійно викликають в КДБ, а потім виключають з партії. На початку 70-х років, в атмосфері суспільної ізоляції, Іван Макарович починає роботу над альбомом «Україна і Українці». Всього укладено було 18 томів. Матеріали для цієї своєї своєрідної мистецької енциклопедії автор збирав упродовж 40 років свого життя.

Із середини 80-х років дихати стало трохи вільніше, а в 1989 році Іван Макарович Гончар став лауреатом Шевченківської премії. Митець дуже радів, що для України настає інша епоха, сподівався, що дочекається створення нового музею, та 18 червня 1993 року художника не стало. Та праця його продовжується: Колекція Івана Гончара стала основою для нині діючого Українського Центру народної культури, директором якого працює син художника – Петро Гончар – разом із дружиною Ніною Матвієнко.

Літературно-музична композиція, присвячена справжньому українцеві, чудово доповнювалася прекрасною музикою у виконанні камерного ансамблю заповідника. Звучали пісні у виконанні Таміли Чупак (українська народна «Ой з-за гір, з-за гір» та «Ой горе тій чайці», вірші і музику до якої написав гетьман Іван Мазепа), а також мелодії українських композиторів: Олександра Білаша, Ігоря Поклада, Платона Майбороди, Тараса Петриненка.

Переглядів: 99 | Додав: zapovidnuk1995 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Кам'янський ДІКЗ © 2017
Конструктор сайтів - uCoz