Серед багатьох юних борців за волю України, які брали участь у бою поблизу станції Крути, був Ігор Лоський, представник старої шляхетської родини, син відомого університетського професора, історика права, дипломата-поліглота Костянтина Володимировича Лоського. Ігор – один із тих, хто вижив у бою під Крутами і в подальшому став визначним українським науковцем та культурним діячем.

Народився Ігор Лоський 15 грудня 1900 року в Любліні (нині Польща), де його батько був досить високим урядовцем. Дитинство хлопця складалося з переїздів, вивчення мов та частих відвідин бібліотеки. Курс середньої освіти пройшов у Грубешові, Кельцях та Петербурзі. У вересні 1917-го 16-літній юнак склав вступні іспити до 2-ої Української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства в Києві, де всі предмети викладалися виключно українською мовою. Серед однокласників Ігоря була онука Михайла Старицького – Вероніка Черняхівська.

Саме в Українській гімназії Ігор розпочав свою патріотичну діяльність, заснувавши разом із кількома товаришами «Український осередок середнешкільників». У січні 1918 року разом з іншими гімназистами він вступив до Студентського куреня Армії Української Народної Республіки, у складі якого взяв участь у бою під Крутами. Був тяжко поранений.

Упродовж 1918 – 1920 років Ігор Лоський працював у Києві, в Міністерстві закордонних справ УНР. На його подальше життя наклала відбиток недоля вигнанців з рідного краю – емігрантів. У 1919 році у складі українського посольства він виїхав до Швеції, куди батько хлопця, Костянтин Володимирович Лоський, був призначений послом. Там, у Швеції, Ігор уперше захворів на туберкульоз. Однак санаторне лікування побороло недугу, дозволяючи йому повернутися до нормального життя.

У 1920 р. Лоський переїхав до Австрії. Наступного року став студентом Українського вільного університету у Відні, де зблизився із відомим українським політичним діячем, істориком, соціологом та публіцистом В’ячеславом Липинським та засновниками «Українського союзу хліборобів-державників». Цілком перейнявшись державницькою ідеологією, вступив до цієї спілки і залишився вірним її ідеалам до кінця свого життя. Навчаючись в університеті, Ігор Лоський брав активну участь у житті студентської молоді як Голова Студентської спілки, повністю віддаючи себе справі, допомагаючи студентам здобувати стипендії та беручи участь у мазепинському Братстві.

Коли Українського вільний університет перенесли до Праги, Лоські переїхали туди: батько хлопця був професором римського права, а Ігор продовжував навчання і в 1928 році отримав диплом. Під час навчання у Чехії Ігор Лоський зробив великий внесок у поширення державницької ідеології, для підвищення естетичного рівня молоді, будучи одним із засновників організації «Український стяг».

У Празі Ігор Лоський познайомився з Ольгою Приходько, яка була родом із Кам’янця-Подільського. Хлопцеві було 22, дівчині – 18. Ще в січні 1919 року у складі Української капели Олександра Кошиця, адміністратором якої був її брат Олекса, 14-річна Ольга виїхала на гастролі по Європі. Тут і залишилася. У Подєбрадах солістка хору відвідувала курси в Українській господарській академії, де познайомилася з Оленою Телігою. Потім вона вступила до філософського факультету Українського вільного університету. У 1924 р. Ігор з Ольгою одружилися, через три роки в молодій родині народилася дочка Олена.

У 1927 р. Ігор Костянтинович Лоський здобув ступінь доктора філософії в Українському Вільному Університеті, його батько став деканом правничого факультету. 1927 року Ігор продовжив навчання в Українському науковому інституті в Берліні, тому родина переїхала до Німеччини. Навчався під керівництвом нащадка двох гетьманів, професора Дмитра Дорошенка. У цей період науковець особливо цікавився добою Гетьманщини ХVІІ і ХVІІІ ст. – її історією, культурою, побутом. Підготував цінні монографії, одна з яких була присвячена Іванові Богуну. На превеликий жаль, ці монографії не встигли вийти.

Прага і Берлін стали найвизначнішими етапами в мандрівці Ігоря Лоського по світу. Тут він засвоїв усі великі здобутки європейської культури і здобув солідне звання вченого історика. Його цілком захопила наукова й журналістська діяльність, в результаті якої він дав українському народові насправді великі цінності в цих галузях.

Але туга за Батьківщиною тягнула в Україну. 1932 року родина Лоських переїхала до Львова. За сприяння митрополита Андрея Шептицького Ігор отримав посаду викладача історії, французької та німецької мов у Малій греко-католицькій семінарії, водночас редагував часопис «Хліборобський шлях». Був відомий як майстерний і надзвичайно культурний журналіст.

Володіючи винятковим талановитим пером публіциста і дослідника, Ігор Лоський міг піднятися на високий щабель науковця історика, мав усі індивідуальні дані, щоб прославити власне ім’я і свою Батьківщину. На жаль, невблаганна смерть підрізала йому крила в розквіті сил.

Застуда восени 1935 р. стала безпосередньою причиною відновлення сухотного процесу на тлі виснаження боротьбою за хліб щоденний, на тлі злиднів і всього того, що вміщає в себе слово «еміграція». Недуга скоро поборола опірність організму, і 27 травня 1936 р. Ігор Лоський помер на 36-му році життя.

Його дружина прожила 92 роки. У 1949 р. Ольга Лоська була репресована, до 1955 року відбувала покарання в таборі в Горьківській області. Померла 5 травня 1996 року у Львові.

Донька Ольги та Ігоря Лоських Олена (у заміжжі Сікора) лікар за фахом, проживає у Львові.

Наталія Пугач, старший

науковий співробітник історичного

музею Кам’янського ДІКЗ