Кам'янський державний історико-культурний заповідник
Пт, 05.03.2021, 00:23
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар
«  Січень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 80

Наші друзі

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Кам'янська районна державна адміністрація Міністерство культури України Управління культури Черкаської ОДА
Кам'янка 
Головна » 2021 » Січень » 31 » «Той, хто врятує одне життя, врятує весь світ» (до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту)
11:52
«Той, хто врятує одне життя, врятує весь світ» (до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту)

27 січня Україна разом з усім цивілізованим світом відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Цей День проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав. Україна була однією з шести країн-ініціаторів прийняття оонівського документа, проте на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати тільки у 2012 році.

Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська Першого Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого нацистського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма.

Голокост (з давньогрецької мови перекладається як «всеспалення») – це систематичне переслідування і знищення нацистською Німеччиною і колабораціоністами євреїв та ромів впродовж 1933 – 1945 років. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

Жертвами Голокосту (іноді вживається термін Катастрофа) стали близько 6 млн. євреїв, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Напередодні війни Україна (у сучасних кордонах) займала перше місце в Європі та друге у світі за кількістю євреїв, що проживали на її території, – 2,7 млн. осіб. За період нацистської окупації знищено близько 1,5 млн., у тому числі на Черкащині 17 тисяч осіб (з 1941 до 1944 років). У Кам’янці за період окупації було знищено більше 350 єврейських громадян.

В усіх свідченнях про Голокост, окрім нацистів, що переслідували і знищували євреїв, фігурують і місцеві жителі, які допомагали окупантам. У маленьких містечках, як, наприклад, у нашому, це нерідко бували знайомі, навіть сусіди. Але в цілому українці не підтримували акцій проти євреїв. «Майже ніде населення не було втягнуто в дії проти євреїв», – йдеться в одному з донесень нацистської окупаційної влади.

Багато українців, як і представників інших національностей, допомагали євреям: відвертали погроми або попереджали про них, повідомляли про загрози розстрілів, переправляли до партизанських загонів, приносили їжу в гетто, переховували у своїх будинках, виготовляли фальшиві документи. В окупованій Україні допомога євреям найчастіше каралася смертю самого рятівника і всієї його сім’ї, та все ж люди ризикували…

Як символ вдячності представникам різних національностей, які рятували євреїв під час Голокосту, держава Ізраїль ініціювала офіційне почесне звання – Праведник народів світу, яке присуджується Національним Меморіалом Катастрофи та Героїзму «Яд Вашем» у Єрусалимі.

У 1953 році ізраїльський Кнессет (парламент) ухвалив закон «Про увічнення пам’яті мучеників та героїв», у результаті якого створений меморіал «Яд Вашем». Одне з основних завдань меморіалу – від імені держави Ізраїль і всього єврейського народу висловити подяку тим неєвреям, які ризикували власним життям задля порятунку євреїв у час Голокосту. Остаточні критерії присвоєння звання визначені у 1963 році. Нині цим критеріям слідує спеціальна комісія, до якої входять відомі історики, юристи, представники уцілілих під час Голокосту євреїв на чолі з членом Верховного суду Ізраїлю.

Людина, вшанована званням Праведника народів світу, отримує іменну медаль і почесне свідоцтво Праведника. На медалі Праведника вигравіювані слова: «Хто рятує одне життя – той рятує весь світ».

Імена Праведників карбують на Стіні пошани в Саду Праведників народів світу в меморіалі «Яд Вашем», на горі Пам’яті в Єрусалимі. Також меморіал уповноважений «надавати Праведникам народів світу почесне громадянство держави Ізраїль, а якщо їх немає у живих – пам’ятне громадянство, як визнання їх подвигу». Церемонії з надання звання відбуваються переважно в ізраїльських дипломатичних установах у країнах проживання Праведників.

Станом на 1 січня 2018 року нараховується 26 973 Праведники народів світу у 51 країні, причому не лише в Європі, а й, наприклад, у США, Японії та В’єтнамі. Україна за кількістю Праведників народів світу знаходиться на четвертому місці (після Польщі, Нідерландів та Франції) – 2 619 осіб.

На жаль, у СРСР на офіційному рівні тема Голокосту, а відтак і тих, хто надавав допомогу євреям замовчувалась з політичних причин. По-перше, особлива доля євреїв під час нацистської окупації не вписувалась в ідеологічну конструкцію про «єдиний радянський народ». По-друге, на це впливали радянсько-ізраїльські дипломатичні конфлікти та побоювання щодо активізації єврейського національного руху.

Діяльність із пошуку та надання звання Праведник народів світу почалась відкрито лише після проголошення Україною незалежності, до чого, на жаль, багато зі свідків просто не дожили. До того ж, списки Праведників створюються не за національністю, а за місцем проживання рятівника, тому багато українців опинилися, наприклад, у розділі «Польща»…

Першою українкою-праведницею стала Марія Бабич, яка в окупованому Рівному врятувала єврейську дівчинку Іріт Осіпову. Звання Праведниці народів світу вона отримала 1 травня 1962 р. Від того часу кількість тих, кому надається звання зростає щороку. Наприклад, упродовж 2017 р. його отримали 46 осіб.

Серед багатьох українців, яким присвоєно почесне звання Праведник народів світу, необхідно згадати нашу землячку, черкащанку Олександру Шулежко. Олександра Максимівна народилася 1903 року в селі Михайлівці Драбівського району, походила із заможної родини селян Шелудьків. Закінчила гімназію, потім – педучилище. У 1921 році одружилася із Федором Шулежком, який згодом став священиком Української автокефальної православної церкви. У 1937 р. його репресували, і Олександра залишилася сама з чотирма дітьми. Один син помер немовлям, другий згодом став танкістом, згорів заживо під час війни, а дві доньки, Алла і Лариса, вижили.

Дружині «ворога народу» було дуже важко знайти роботу, впродовж трьох років Олександра, як могла, перебивалася різними заробітками і лише напередодні війни змогла влаштуватися вихователькою дитячого садка.

З приходом німців садочок розформували, проте Олександра Максимівна організувала в його приміщенні притулок для дітей-безхатьків різного віку, сама підбирала собі вірних помічників. Кількість вихованців постійно зростала, незабаром їх стало 70 осіб, 25 із яких були євреями. Єврейських дітлахів Шулежко записувала як українців, греків, вірмен або татар, залежно від особливостей зовнішності. Цій мужній жінці було що втрачати: вона ризикувала власним життям і життям своїх дітей. Черкаські поліцаї написали на неї донос, і німецька поліція частенько навідувала притулок. Єврейських дітей переховували в ізоляторі, німцям говорили, що там тримають інфекційних хворих. Олександра Максимівна, завдяки доброму знанню німецької мови, переконала гебітскомісара у безпідставності підозр.

Із часом Олександра змогла якимось дивом розжитися й на фінансові вливання від німецької влади для дитбудинку. Організувала на невеличкій земельній ділянці господарство: тримали курей, кіз, поросят. Усім тим опікувалися вихованці. Завдяки хоробрості, винахідливості й піклуванню Олександри Шулежко діти вижили.

В кінці 1943 року, коли німці відступали, вони примусово евакуювали і дитячий будинок. Олександра Шулежко прилаштувала частину вихованців у навколишніх селах, але з іншими мусила рушати з німцями. Вони доїхали до Вінницької області, а звідти Олександра Максимівна зуміла знову дістатися з дітьми до Черкас. Та тут її чекали. У місто повернулася радянська влада. Виховательку відсторонили від спілкування з дітьми, заборонили працювати за фахом. Олександра Максимівна влаштувалася на роботу до реєстратури. До 1968 р. її підозрювали у співпраці з нацистами. Натомість вихованці жінки завжди тепло згадували свою другу маму.

11 червня 1996 року Яд Вашем нагородив Олександру Шулежко почесним званням Праведник народів світу.

Серед кам’янчан звання Праведника поки що не отримав ніхто. Проте залишилося багато свідчень про порятунок євреїв під час Голокосту нашими земляками. Так кам’янчанка Любов Райгородська, якій у 1941 році було 12 років, згадувала, що випадково залишившись живою після вбивства німцями її батьків, вона кілька днів переховувалася у знайомих, потім блукала околицями Кам’янки, від села до села, і опинилася аж у Звенигородці, потім у Тальнівському, Жашківському районах. Кілька разів тікала від німців, з таборів. Усі тяжкі роки окупації Люба зустрічала людей, які допомагали їй, вижити.

М.В. Бабенко та його молодший брат В.В. Бабенко згадували, що протягом війни їм із матір’ю Катериною Львівною доводилося переховуватися у Кам’янці, в підвалі, у Ревівці, в Бірках на Кіровоградщині. Потім доля закинула їх аж на Чернігівщину. І в найтяжчі хвилини на допомогу їм приходили добрі люди, зокрема Анна Тихонівна Саранча, Микола і Федора Макаренки, Семен і Галина Вдовиченки та багато інших.

Філіп Портянський згадував, що після того, як німці розстріляли його дядька, мати із сестрою вирушили до Ревівки, а він пішов у Ребедайлівку, де його прихистила родина Петра Федоровича Бичка. Потім він переховувався в сім’ї Семена Антоновича Баранника, про що знав навіть сільський староста. Та він не видав єврейську родину, а його дружина й донька ще й допомагали продуктами…

З кожним роком все більше часу відділяє нас від страшних подій Голокосту. Тому спогади і свідчення людей, які пережили Катастрофу, і тих, хто допомагав євреям урятуватися, стають ще ціннішими. Якщо хтось із наших читачів має відомості про події Голокосту у нашому краї, дуже просимо поділитися ними із працівниками історичного музею.

Наталія Пугач, старший науковий

співробітник історичного музею

Кам’янського державного

історико-культурного заповідника

Прикріплення: Картинка 1
Переглядів: 17 | Додав: zapovidnuk1995 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Кам'янський ДІКЗ © 2021
Конструктор сайтів - uCoz