24 травня в Україні відзначають День слов’янської писемності і культури.
Свято встановлене згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року, в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів, що відіграли визначну роль у розвитку й становленні слов’янського письменства і культури, покровителів Європи.
Вшанування пам’яті засновників слов’янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851.
Молода європейська держава Україна із здобуттям своєї незалежності також вшановує слов'янських учителів, чий науковий подвиг свого часу сприяв майбутньому становленню й української писемності. Під час присяги першого президента України Леоніда Кравчука на вірність народові України поряд з Конституцією та Актом проголошення незалежності України лежала розкішно оздоблена рукописна книга. Це було Пересопницьке Євангеліє – перший відомий дотепер з перекладів євангельського тексту літературно-писемною мовою переклад, який зробили Кирило і Мефодій.
День слов'янської писемності і культури святкують також у Росії, Білорусі, Болгарії, Сербії, Македонії, Чорногорії та у ряді інших країн.
Як народилася слов'янська абетка
В вас мудрість вічна і любов жива...
А хтось же вас народжував, слова,
Хтось ті суцвіття звуків винаходив,
Що стали потім мовами народів.
Станіслав Тельнюк
Писемність, мова – то є душа кожної нації, її святощі, її найцінніший скарб. В мові – наша давня й нова культура, ознака нашого національного визнання.
Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Це одне з найістотніших знарядь культури, яке у просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у слов'ян дуже складна. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов'янська писемність, слов'янська абетка, і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки.
Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії і Болгарії було завезено богослужебні книги.
Перший історик давньої слов'янської писемності болгарський книжник, учений-чернець Чорноризець Храбр, який жив у X столітті при дворі болгарського царя Симеона, у книзі "Про письмена" розповідає про два етапи розвитку слов'янського письма.
Перший етап – коли слов'яни ще були язичниками, отож користувалися рисками й зарубками.
Другий етап – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами.
І було так доти, поки великими просвітителями слов'ян – братами Кирилом і Мефодієм не був створений алфавіт та здійснено переклад богослужбових книг з грецької мови на слов’янську. Відома і приблизна дата виникнення нашого письма. За свідченням того ж Чорноризця Храброго це сталося 863 р. Щоправда, то була глаголиця (давня система слов’янського письма, укладена Святим Кирилом), як вважають учені сьогодні, - абетка, яка за накресленням літер не мала аналогів у світовій практиці й точніше передавала звукову особливість мови, ніж кирилиця (вдосконалена система письма, названою на честь Кирила), що, напевне, з’явилася трохи пізніше й побудована головним чином на основі грецького письма.
Кирило (827–869) і його старший брат Мефодій (815–885) народилися в македонському місті Фессалоніки (тепер Салоніки, Греція) на березі Егейського моря. Їхній батько — візантійський грек, обіймав посаду помічника при місцевому стратигові. Існує думка, що мати Кирила і Мефодія була слов’янкою, і вони з дитинства знали місцевий слов’янський діалект так само добре, як і грецьку мову. Крім того, майбутні просвітителі зі шляхетної родини змогли отримати чудове виховання й освіту. Старший з семи братів — Михайло, в чернецтві Мефодій (815—885), починав свою кар’єру військовим. Наймолодшим в родині був Костянтин (827—869), який з ранніх років виявив неабиякі здібності та схильність до наук. Ім’я Кирило він отримав під час постриження в чернецтво вже перед самою смертю. Навчаючись у школі, Костянтин читав праці одного з найбільш глибокодумних отців церкви — Григорія Богослова. Незвичайні здібності хлопчика справили сильне враження на великого логофета — начальника канцелярії і скарбника візантійського патріарха, євнуха Феоктиста. Завдяки його заступництву Костянтин був узятий до двору, де вчився разом із сином імператора Михайла. У відомого вченого Фотія — майбутнього патріарха, Костянтин вивчав античну літературу, філософію, риторику, математику, астрономію й музику. Він з успіхом брав участь в богословських диспутах, а пізніше виконував дипломатичні доручення в Сирії і Хазарії, де досить швидко опановував місцеві мови й письмо. На молодого чоловіка чекала блискуча кар’єра при імператорському дворі, багатство і одруження. Проте після вбивства заступника Костянтин вважав за краще оселитися в монастирі як послушник. Пізніше чернече постриження прийняв його старший брат — військовий у відставці. Як чудовому проповідникові і захисникові православ’я, Костянтину незрідка доручали місіонерську роботу. Вважається, що він брав участь у хрещенні Болгарії і вже тоді замислювався над створенням слов’янської абетки. В усякому разі, 862 року Костянтин разом із братом вирушили до Моравії, де вели активну просвітницьку діяльність – перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я. Активна просвітницька діяльність на землях західних слов’ян — в Моравії і Паннонії, викликала гнів німецьких феодалів і церковників. В ті часи вважалося, що хвала Богові може підноситися тільки трьома мовами, якими було зроблено напис на Хресті Господньому: єврейською, грецькою і латиною. Брати неодноразово їздили до Риму, щоб заручитися підтримкою Папи, причому, небезуспішно. Під час однієї з таких поїздок, 869 року, Костянтин важко захворів і невдовзі помер. Перед смертю він заповідав Мефодію: «Ми з тобою як два воли: від важкої ноші один впав, інший повинен продовжувати свій шлях». Старший брат пережив молодшого майже на півтора десятиліття. Він наполегливо займався місіонерством і поширенням слов’янської писемності аж до своєї кончини, незважаючи на переслідування.
Втім діяльність Кирила і Мефодія, а також історія появи слов’янського алфавіту приховує в собі чимало загадок, ключ до яких не знайдено й досі.
Наш спільний обов’язок не лише дбати про історико-культурну спадщину, а й забезпечувати розвиток сучасної креативної української культури.

Тамара Боровко, науковий співробітник
історичного музею Кам’янського ДІКЗ