Нещодавно мистецька світова спільнота відзначала 115 роковини від дня народження всесвітньовідомого художника, генія сюрреалізму ХХ-го століття Сальвадора Далі, постать якого неймовірно цікава, екстраординарна і суперечлива. До відзначення ювілею митця долучилися і наукові співробітники Кам’янського державного історико-культурного заповідника, провівши ряд тематичних занять для школярів міста, присвячених художнику. 
   Дитинство його пройшло в Каталонії, на північному сході Іспанії. Ще в ранньому віці, судячи з поведінки і пристрастей маленького Сальвадора, можна було відзначити його нестримну енергію та ексцентричність характеру. Його вважали некерованою дитиною. Часті вередування й істерики гнівили батька, але мати, навпаки, всіляко намагалася догодити улюбленому синові. 
    Сальвадор досить рано виявив себе як людина надзвичайно живого розуму. Віннародився11 травня 1904 року,через дев'ятьмісяцівпісля смерті рідного брата, якоготеж звали Сальвадор. Коли хлопчиковівиповнилосяп'ятьроків, батьки взяли сина з собою на могилу і повідомили, щовін є реінкарнацієюсвого брата. Така новина викликала у Сальвадора страх і бажання довести свою унікальність у цьомусвіті.
    Відтоді він ніби весь час відчував присутність поруч із собою неіснуючого двійника. Звільнитися від цього роздвоєння хлопець зміг тільки в 1963 р., коли написав картину «Портрет мого померлого брата». Він зізнавався: «Усі ексцентричні вчинки, які я маю звичай чинити, є трагічною константою мого життя. Я намагаюся довести собі, що я не померлий брат, що я живий».
     Відтоді він ніби весь час відчував присутність поруч із собою неіснуючого двійника. Звільнитися від цього роздвоєння хлопець зміг тільки в 1963 р., коли написав картину “Портрет мого померлого брата”. Він зізнавався: “Усі ексцентричні вчинки, які я маю звичай чинити, є трагічною константою мого життя. Я намагаюся довести собі, що я не померлий брат, що я живий”.
     Талант Сальвадора Далі до живопису проявився в досить юному віці. У чотири роки він, з дивною для такої маленької дитини старанністю, намагався малювати. Першу свою картину створив, коли йому виповнилося лише шість. Це був невеликий імпресіоністський пейзаж, зображений на дерев’яній дошці олійними фарбами.
     Пошук нових рішень і форм у мистецтві Далі шукав вже у дитинстві. Одного разу вирішив використати для малювання старі двері через відсутність полотна. Всього трьома фарбами і без використання пензля намалював натюрморт, на якому зобразив пригоршню вишень, що лежать на сонці. Хтось із глядачів помітив, що у вишень немає хвостиків, про які юний художник дійсно забув. Швидко зорієнтувавшись, Далі почав їсти вишні, які служили йому натурою, а спражні хвостики прикріплювати до ягід на картині. Захопленню глядачів не було меж. 
    Талант генія вирвався назовні. Сальвадор цілими днями просиджував за роботою в маленькій, спеціально виділеній йому кімнатці. В 1917 році тринадцятирічний Далі записався до міської художньої школи. Два роки потому разом із батьком і сестрою Анною Марією від’їхав до Мадрида, де відмінно склав іспити до школи живопису (Академія Сан Фернандо). Пізніше було навчання в Мадридській художній академії. 
    У 16 років Сальвадор почав викладати свої думки ще й на папері. З цього часу живопис і література стали рівноцінними частинами його творчого життя. 
     Екстравагантний вигляд художника дивував і шокував пересічних мадридців і це приводило самого юнака в невимовний захват. 
     У 1925-му – відбулася перша персональна виставка робіт Далі у галереї Далмау, а через рік він кидає академію і їде до Парижа, де створює свої перші сюрреалістичні роботи (“Кров солодша від меду”,1928 р. і “Світлі радощі”,1929 р.).
    Особисте життя Далі до 1929 року не мало яскравих моментів (якщо тільки не брати до уваги його численні захоплення нереальними дівчатами та жінками). Але саме у 1929 році художник закохався в жінку старшу на десять років – Олену Дьякову або Галу. Саме вона на все подальше життя митця стала його музою і натхненням. 
     Гала Елюар ( ім’я при народженні Олена Делувіна-Дьяконова) здавалася Сальвадору Далі витонченою і самовпевненою жінкою. Вона довгий час перебувала у вищихмистецьких колах Парижа, тоді як він був лише простим хлопцем з маленького провінційногомістечказпівночіІспанії. Він не знав, як поводитися з нею, але потайвизнавав, що вона йомудужеподобалася. Щоб висловити свої почуття до цієї дивовижної жінки, Далі зобразив її у вигляді Градиви, героїні популярного роману Вільяма Дженсена, де Градива постає, як статуя із Помпеї, в яку закохався юнак, що, в врешті-решт, змінило його життя.
    - Незабаром ти будеш таким, яким я хочу тебе бачити, – говорила Гала, і художник у всьому слухався її.
У 1930 році вони почали жити разом, а у 1934 – нарештіодружились.Далі малює портрети коханої. На одній із його картин Христофор Колумб, ступивши на узбережжі Нового Світу, несе стяг з портретом Гали і написом : “Я люблю Галу більше матері, більше батька, більше Пікассо і навіть більше грошей!”. 
    Сальвадор Далі був людиною здатною на непередбачувані слова та вчинки, але одне було в ньому непорушно: любов до божественної Гали. Про що тут говорити, якщо картини він навіть підписував Гала - Сальвадор Далі, з’єднуючи себе та кохану в одне ціле.
   Особливістю цих стосунків було вміння відчувати і розуміти одне одного. Гала буквально жила життям Далі, а він постійно захоплювався нею.
     Саме після знайомства з Галою у 1930 році картини Далі почали приносити йому популярність (“Час, що розплився”, “Постійність пам’яті”). Незмінними темами його творінь були руйнування, тлінність, смерть.
    Гала виявила себе як чудовий організатор, менеджер. Саме вона в майбутньому знаходитиме спонсорів, організовуватиме виставки, продаватиме картини коханого. Коли на живопис не було попиту, Гала змушуватиме Далі створювати моделі капелюшків, попільничок, декорувати вітрини магазинів, займатися рекламою.
    Художника вважають ледь не найбільшим безумцем усіх часів і народів. Але чи був він божевільним насправді? Може, він просто хотів, щоб його вважали божевільним? Цілком у дусі Далі – містифікація завдовжки ціле життя. 
     Хто серед простих смертних колекціонує черепи слонів і приїжджає читати лекції на кадилаку, повному головок капусти? Тільки Сальвадор Далі знаходив у цьому задоволення.
     Він був буквально одержимий своїми вусами, ніколи не виходив у світ, не закрутивши їх як слід. Далі покривав вуса воском, потім підфарбовував їх чорним олівцем. Вони ставали синьо-чорними, звиваючись угору. 
    У 1936 році Далі розсварюється із сюрреалістами і його виключають з групи. У відповідь художник не без підстав заявляє: “Сюрреалізм – це я”. 
   Він завжди вважав себе генієм, написав книгу з промовистою назвою –“Щоденник одного генія”, створивши тим самим “собі пам’ятник”, як вважають критики. 
    З молодих років Далі прагнув бути не схожим на інших. І навіть відомий вислів “художник повинен бути голодним” він з успіхом перетворив на ілюзію, проживши безбідне життя та реалізувавши багато успішних комерційних проектів. У 35 років став найбагатшим художником усіх часів. 
    У 1948 році в Америці вийшла у світ книга “50 магічних секретів майстерності”, написана Сальвадором Далі на допомогу художникам. Але, навіть знаючи усі секрети Сальвадора, ніхто не зміг повторити його геніальності. 
     Знайомство Сальвадора Далі з Жаном Кокто та епатажним дизайнером Ельзою Скриапареллі, було визначним. Геніальні безумства на “трьох” були недовготривалими, але плодовитими.
   Наприклад, однією з колекцій, що наробила багато галасу, стали оригінальні та досить дивні капелюхи.Ідея капелюха-черевика з’явилася в Далі в 1933 році, коли фотографуючи Галу, він поклав їй на голову черевик. Капелюх –туфлю носили Гала і сама Ельза, а пізніше вона дісталась одній із кращих клієнток Скриапареллі.
    Саме в цій колекції вперше з’явився також капелюх-таблетка. Цей головний убір у формі таблетки модного в той час аспірину був прообразом того самого капелюшка, який через 30 років став частиною стилю Жаклін Кеннеді.
     Завдячуючи Галі, Сальвадор проявив себе не тільки як художник, а й як скульптор, письменник, режисер, дизайнер моделей капелюшків, попільничок, декору вітрин магазинів, представник сфери реклами тощо. 
Сальвадор Далі був не просто геніальним у всьому – чи то в живописі, скульптурі, графіці, чи літературі. Будь-який проект, за який він брався, рано чи пізно, повертався економічною вигодою. Чи любив маестро гроші? Невідомо. Але те, що гроші любили Далі – не викликає сумнівів. Навіть через 100 років цей унікальний геній не дозволяє про себе забувати.
    У 1973 році був відкритий Театр-музей, створений Сальвадором Далі, який розташований у Фігерасі. Тут знаходиться найбільше зібрання картин геніального художника-сюрреаліста. Музей зростав та розвивався, ніби живий організм. Далі змінював і доповнював експозицію до самої своєї смерті у 1989 році. 
    Ближче до 80-х – у Сальвадора Далі почалися проблеми зі здоров’ям, на це вплинула і смерть коханої дружини, яка пішла з життя в 1982. Через 7 років серце генія не витримало і він помер 23 січня 1989 року у 84-річному віці. Так скінчилась історія кохання художника і його музи Гали. 
   Тіло Сальвадора Далі забальзамували на його прохання і протягом тижня воно знаходилось у музеї, у Фігерасі. Тисячі людей приїхали, щоб попрощатися з генієм. Далі поховали в центрі музею його імені під плитою.ВсісвоїстаткивінзалишивІспанії.

Людмила Юзько, науковий співробітник музею О.С. Пушкіна і П.І. ЧайковськогоКам’янського державного історико-культурного заповідника