Нещодавно кам’янчанам пощастило зустрітися з відомим поетом,  прозаїком, перекладачем, філософом, культурологом, релігієзнавцем, доктором культурології,  кандидатом педагогічних  наук, професором  кафедри культурології Інституту  філософської освіти і  науки Національного педагогічного университету  імені М.П.Драгоманова Євгенією Більченко, яка народилася у Києві і має другу духовну  батьківщину – Івано-Франківськ. Вона  володіє  українською, російською, англійською мовами  та ще санскритом. Улюблене її заняття  – вивчення  мов. Як громадянський лірик пише російською мовою, як інтимний лірик - українськю.  Волонтер Майдану й організатор поїздок в АТО – території війни . У свої 34 роки Євгенія  стала переможцем багатьох  Всеукраїнських літературних конкурсів та фестивалів таких,  як «Витоки» (Острог, 2009), «Краснодонські горизонти» (Краснодон, 2009), «Пушкінське кільце» (Кам’янка – Черкаси, 2010), «Малахітовий носорог» (Вінниця, 2010). «Підкова Пегаса» (Вінниця, 2010), «Ватерлінія» (Миколаїв, 2012) та багатьох інших. Вона також здобула  звання Золотой автор на Міжнародному  літературному  конкурсі «Узгодження часів» (Франкфурт-на-Майні, 2010 ). Євгенія Більченко - член редакційної колегії Міжнародного літературно-художнього  журналу «Ренесанс» (Київ), координатор Міжнародного музично-поетичного фестивалю «Одна маленька свіча» (Київ), член  журі Міжнародного Гріновського фестивалю «Алые паруса» (Одесса), автор збірок поезії «Моя революция», «Жесть», «Александрия - 208»  у співавторстві  з  Ю. Крижановським), «История болезни», «Две Жени» , "ПОСТлирика", «Список кораблей». Вірші  автора в перекладі В. Богуславської на українську  мову  опубліковані в антології                                 «А українською – так». 

      Феноменальний талант, висока ерудиція  Євгенії - дані Богом . Вона  вважає, що ті, хто відчувають в собі  духовне височне биття слова «поет», знають, що поезія для поета – це справа, більше, ніж  професія чи  стан душі. Це внутрішня  екзистенціальна жила, божествене (тобто, не твоє особисте) покликання.  Саме тому   її поезія особиста і  узагальнена, об’єктивна   і суб’єктивна, реальна і сиволічна, соціальна і персональна, під  алгоритм якої  підлаштовуються  професія, кар’ера, особисте життя й побут. Саме жила поезії заставляє відчувати  поклик  Путі.                                                                         

       Вірші Євгенії  вразили і потрясли всіх  своєю неймовірною енергетикою, багатогранністю тем, глибоким  смислом, новизною викладу, оригінальністю й актуальністю матеріалу, високим рівнем майстерності та сміливістю  авторської позиції й  акторською майстерністю їх виконання. Вона говорила  про все так, як хотіла. Слухачам залишалося лише  вникати у смисл сказаного і намагатися його  зрозуміти. Але те, що здавалося доступним  розумінню, вислизаючи втікало,  перетворювалося в щось  небачене, нечуване, незбагненне. Тексти ніби  мали  подвійне, навіть потртійне дно, а контекст інколи здавався  безмежним. Слухачі  відчували  як автор  знімає бар’єр розмежування між «високим» и «низьким», прекрасним і потворним . Разом з автором   сприймали  життя таким яким воно є.

        А  читала  Євгенія багато про  те, що  лежало у неї на душі, про те чим вона горіла вчора і про те чим живе сьогодні. Це - «Мій монолог Гамлета», «Ідентифікація»,  «Сповідь Рози», «Плач Світлоярський», «Балада про мирну  людину»: «Хто я?»,,«Я – мальчик. Я сплю, свернувшись в гробу калачиком», «Молитва», « Бабушка. Молитва за Бога»  та багато інших, адже зустріч тривала на одному диханні майже дві години . У  своїх творах Євгенія говорила   від   свого народу  в тяжкий для України час. Від імені  юнака,  який загинув  на Майдані, від імені  дівчинки - лікаря смертельно пораненої в шию , і від імені мами загиблого, і  від священника, який його відспівував, і від старого аптекаря-пенсионера, якому не сидиться вдома, і від  поета, що ввесь час ризикує життям, але прагне бути  там, де «нужнее стихов сегодня – мешки с лекарствами». Поэт піднімається до узагальнення «я – Батьківщина», а це  не тільки її народ, а  й  її земля, її надра, її влада з її палачами. На сам кінець  поет постає  перед нами в образі  Бога, здатного воскрешать.

         І,  безумовно,  перебуваючи в Зеленому будиночку, Євгенія Більченко не могла не читати віршів, присвячених Олкесандру Пушкіну, адже  вона  вже була в Кам’янці, як переможиця Всеукраїнського фестивалю «Пушкінське кільце» в 2010 році. А в своїх відгуках про зустріч  вона написала :   « БЖ ( Більченко Женя ). Музей  Пушкіна - Чайковського і самокат: моя спроба класики.

     3 липня виступала з актором Дмитром Черченком у знаменитому  музеї  Пушкіна - Чайковського в садибі  Давидових (Кам’янка). Моє розуміння класики таке : кожен  нинішній "класик" був для своєї епохи епатажним "постмодерністом", тому що  вносив нове у  вже існуюче і внутрішньо  відчував  пульс часу, одночасно змінюючи його.  Безумний Пушкін, справжній  Пушкін, великий Пушкін, Пушкін - хуліган, а не " Пушкін  -поміркований  пушкін’янець" (Марина Цвєтаєва), не погодився б на  роль зацукрованої  він’єтки і "члена товариства  великих". Тому я й  намагаюсь внести в дух класики оте  органічне  високе хуліганство, позбавляючи традиції  від мертвечини  і догматичного офіціозу. Найбільше  запам’ятався дитячий самокат на ганку. Дуже вже схоже було  на жарт Олександра Сергійовича».

     Тож щиро вдячні за спілкування  з поетом планетарного таланту Євгенією Більченко актору Дмитру Черченку і Миколі Зінченку та сподіваємося на нові цікаві зустрічі.