У залі історичного музею Кам’янського державного історико-культурного заповідника, присвяченому подіям Другої світової війни, можна побачити чимало цікавих експонатів. Серед них – уламок фюзеляжу німецького літака Юнкерс 88-А, збитого над селом Жаботином Кам’янського району восени 1943 року. Це був двохдвигунний, багатоцільовий літак Люфтваффе часів Другої світової війни, розроблений компанією Хуго Юнкерса в середині 30-х років як швидший за будь-який винищувач того періоду, адже мав розвивати швидкість до 500 км/год і підтримувати її протягом 30 хвилин.

Ju-88 був одним з найбільш універсальних бойових літаків війни. Його лагідно називали «покоївкою на всі руки», адже він справлявся з будь-якою роллю. Як і ряд інших бомбардувальників Люфтваффе, цей літак успішно використовувався як бомбардувальник, пікіруючий бомбардувальник, торпедоносець, літак повітряної розвідки, важкий винищувач, штурмовик і навіть літаюча бомба.

Історія цього уламка фюзеляжу німецького військового літака досить цікава. З ним пов’язані події, спогади про які збиралися ще у 80-х роках минулого століття. Восени 1943 року, коли почалися бої за Дніпро, у небі над селом Жаботином пролетів підбитий німецький Юнкерс. Пізніше селяни розповідали, що літак з’явився нізвідки, прямо із-зі хмар. Швидше за все, його підбили над Дніпром, і він намагався долетіти до аеродрому.

У ті роки німецький аеродром знаходився недалеко, в селі Ротмистрівці (нині Смілянський район). Одні джерела говорять, що побудували його нацисти під час Другої світової війни. Інші стверджують, що аеродром існував ще у 30-х роках. Там знаходилися червоні війська, що в 1941 році, коли почався наступ на Україну, вимушені були відступити під тиском німецької армії. Знищити аеродромні споруди і злітну смугу не встигли, тому німці використовували аеродром для своїх потреб. Пізніше, коли почалося вигнання окупантів з України, важливий вузол німецької оборони – с. Ротмистрівка, де знаходився аеродром противника, – був визволений стрімким ударом, і німці так само не встигли підірвати аеродромні споруди.

До цього часу в Ротмистрівці можна побачити злітну смугу старого аеродрому, залишки стін, а сам він досі зберігає безліч таємниць. Існують перекази, що нібито німці проклали десь там золотий кабель, але де він, ніхто не знає. Ще кажуть, що на ньому заховано тисячі боєприпасів з тих далеких часів Другої світової війни.

Пошкодження, завдані німецькому Юнкерсові, що з’явився над Жаботином восени 1943 року, були дуже серйозними, або літакові просто не вистачило пального, і він почав спускатися над селом, випустивши шасі. Коли висота була приблизно 1 км, чотири пілоти вистрибнули з літака з парашутами. Залишився ще один пілот, який чомусь не катапультувався. Можливо, він був поранений, або, як говорили місцеві селяни, Гітлер віддав наказ, щоб пілот, який керував літаком, ні в якому разі не залишав машину навіть під час надзвичайної ситуації.

Літак почав знижуватися, зачепився шасі об пагорб, вдарився носом в сусідній пагорб і вибухнув, адже в ньому були бомби. Вони вибухнули не всі, кілька покотилося в яр, і їх потім забрали. Хто й куди – невідомо.

Ті пілоти, що вистрибнули з літака, приземлилися біля сільських хат і почали жестами просити в селян лопати. В обмін на лопати німці віддали свої парашути. За розповідями жаботинців, парашути були яскраво-оранжевого кольору, виготовлені з якісної шовкової тканини. Пізніше люди шили з них для себе одяг.

А тим часом німці з лопатами пішли до літака. Селянам було цікаво, що там відбувається, і вони вирушили слідом. Побачили, що льотчики копаються в уламках, ніби щось відшукують. Виявляється, вони шукали тіло п’ятого члена екіпажу, який загинув разом зі своєю бойовою машиною. Знайшовши мертвого пілота, німці загорнули його в парашут і поховали неподалік.

Раптом із лісу вискочили партизани на конях. Маючи добре озброєння, вони почали стріляти в німецьких льотчиків, а ті, відстрілюючись із пістолетів, тікали. Та партизани швидко наздогнали ворогів і розстріляли усіх чотирьох. А потім повністю роздягнули їх і залишили лежати, забравши весь одяг із собою.

Зараз важко достовірно стверджувати, з якого партизанського загону були ті бійці. На той час у Холодному Яру, куди входив і Жаботин, діяло кілька партизанських загонів, найвідомішим з яких були загони імені Москви (командир Іван Миколайович Боровиков) та загін імені Сталіна під керівництвом Петра Антоновича Дубового. Діяли вони в лісах Холодного Яру якраз у цей період (з літа 1943 до січня 1944 років).

Мешканка села Жаботина, Коваленко Ганна, згадувала, як восени 1943 року по вулиці села їхала підвода, на якій везли трупи розстріляних партизанами німецьких льотчиків.

За однією з версій, німці тимчасово поховали загиблих біля Миколаївської церкви села Завадівки, а потім, при відступі, відкопали й забрали. За іншою, останки німецьких льотчиків одразу відправили до Німеччини.

Через деякий час після розстрілу льотчиків до Жаботина приїхало 5 німецьких машин, це була каральна група з Кам’янки. Зібравши усе населення села, нацисти відібрали молодих людей віком від 15 років і погнали до Кам’янки, на пункт відправки в Німеччину. Старих, маленьких дітей, кволих і немічних вигнали з хат і погнали, як казали люди, «у вакувацію» (в евакуацію), а хати підпалили. Спалили дві вулиці, це було якраз місце катастрофи німецького літака. Такою була помста нацистів за розстріл партизанами їхніх льотчиків.

Подібна історія трапилася в селі Райгороді Кам’янського району. За спогадами колишньої жительки села, Погрібної Агафії, німці розстріляли там кілька сімей, навіть вагітну жінку, після випадку, коли місцеві поліцаї, які охороняли залізницю, украли ковдри з німецького ешелону і вбили одного з німецьких солдатів.

На жаль, під час Другої світової війни такі явища на території України були не рідкістю. Один з найвідоміших прикладів – трагедія, що сталася на хуторі Буда Чигиринського району, де було розстріляно 83 мешканці, а село повністю спалено. За однією з версій, нацисти знищили людей за зв’язок із партизанським з’єднанням генерала М.Наумова, яке у березні 1943 року на три дні зупинилося на хуторі, аби переправити на велику землю поранених та поповнити фураж і провізію. Така ж доля спіткала села Мельники та Вдовин Хутір Чигиринського району, Острівець Уманського району, Будище Черкаського району, Шестеринці Лисянського району, хутір Павлопіль Маньківського району та ряд інших.

Уже після визволення села від нацистів частини німецького Юнкерса жаботинці використовували для своїх потреб. Дівчата виготовляли металеві прикраси: сережки й обручки, а чоловіки використовували уламки літака в господарстві. Наприклад, дід Костелик зробив собі з частини літка погріб.

Жителі села Жаботина розповідали, що по закінченні війни на місце падіння літака приїжджали працівники Косарського спиртового заводу, які за допомогою різних підручних засобів повантажили два двигуни від літака на машину й повезли на завод, нібито для якихось потреб підприємства.

Навіть через багато років після закінчення війни усі місцеві хлопці ходили на місце падіння німецького Юнкерса і відшукували загублені набої, а потім заради розваги кидали їх у багаття. Одного разу, як розповідав житель Жаботина Іван Сумський, вони вкинули у вогонь великокаліберний патрон, який знайшли неподалік місця аварії. Вибух був такий потужний, що всі корови, що паслися неподалік, з переляку попадали на передні ноги, а пізніше деякі з них перестали доїтися, на що сільські жінки дуже сердилися.

До сьогоднішнього дня на місці падіння Юнкерса, по вулиці Гайдамацькій, люди знаходять дюралюмінієву обшивку, скло від кабіни, інші деталі літака. Деякі його елементи й зараз можна побачити у дворах мешканців села. А відвідувачі історичного музею, де зберігається уламок фюзеляжу JU-88, можуть послухати розповідь про події майже 80-річної давнини, пов’язані з аварією німецького літака.

Отже, будь-який музейний експонат, спонукаючи досліджувати місцеву історію, суттєво допомагає зрозуміти минулу епоху, зокрема події Другої світової війни. Важливим чинником тут слугують джерела «усної історії», що допомагають «зануритися» в минувшину для розуміння повсякденного життя, дій, вчинків, намірів людей, які жили багато років тому. Таким чином, музейний експонат є незамінним джерелом вивчення не лише локальної, але й загальної історії.

Наталія Пугач,

старший науковий співробітник

Кам’янського державного

історико-культурного заповідника