Нещодавно побачив  світ  двотомник Сергія Луковича Носаня  «Міражі Істини, або шлях до Едему»,  який  по-новому розкрив його  талант, засвідчив новий злет української прози і поезії,  вирізнивши  його з-поміж інших, як одного із найдраматичніших, найсвітліших, найталановитіших  сучасних творчих особистостей України,  що стверджує кожну окрему людину як найвищу цінність Всесвіту.

          Презентація  доробку письменника відбулася в Черкаській обласній універсальній науковій  бібліотеці ім. Т.Г. Шевченка, на якій дуже багато добрих слів було сказано на адресу Кам’янки,  яка довгий час надихала Сергія Луковича на творчість.

          До  двотомника увійшли нові та написані раніше, найдорожчі для автора твори, які  чи не  найглибше з усіх творів віддзеркалюють його внутрішній світ, його світобачення     і  його Всевишню Любов.

         Звернувшись до  творів  Сергія Носаня поринаєш у безодню Світла, Любові,  Добра, Тепла, Гармонії. Філософське осмислення,  безмежна глибина образів, прекрасна, неповторна, вишукана, притамана лише йому,  поетична мова, високий стиль, яскрава, різнобарвна художня палітра  людських характерів  земного і неземного життя  підкорюють серце,  душу і розум читача.

     Викликає потрясіння  повість-реквієм «Ой Дніпро, Дніпро, або по кому б’є дзвін» -  твір про непоправну екологічну трагедію покраяного  на шматки древнього Борисфену, затоплених сіл і хуторів,  зруйнованих малих рік, озер і боліт. У письменника  щемно і гірко болить душа за втраченим і цей біль  не зникає з плином часу. С.Л.Носань  закликає бути обережними, чутливими і відданими тій благодаті, тій щедрості і красі землі, природи, яку послав нам Господь. Автор впевнений: екологічна катастрофа – це катастрофа душі і лише щире  каяття  стане запорукою майбутнього. Лише сплативши всі борги,  спокутавши всі гріхи,  можна чесно і з гідністю відійти у Вічність.

       Тему екологічного Апокаліпсису  автор піднімає і в таких своїх творах, як «Зоря Полин», «Сповідь річки Рось», «Моя Атлантида», «Шлях»,                  «Реквієм», «Гармонія природи» та багатьох інших.

      Творчість Сергія  Носаня  -  вічна загадка любові. Він  пише про любов якось особливо, неповторно і щиро. «Все, що діється  й твориться на землі з почуття щирої Любові, з її високих поривань і благородства, набуває особливої одухотвореної краси й поетичних барв, особливої внутрішньої гармонії, музики, світла... А відтак  і відповідного впливу на людські душі, на формування  їх витонченності, просвітленості,  доброти  й порядності» - пише автор у передмові до  драматичного етюду «Моя любове, моя Мадонно!», присвяченого відкриттю перлини садово-паркового мистецтва уманської «Софіївки», шедевру, народженому з великої любові, який увійшов у вічність.

       А чого тільки варта новела «Білі троянди епохи». Справді епохальний твір. Новела із новел, яка  долучає нас  до високого, справжнього, неповторного і вічного. Так і хочеться сказати словами героїв твору: «Білі  троянди  -  це квіти мого серця і душа просить саме їх».

     Майже у всіх  своїх творах, зокрема,  в сучасній поетичні драмі «Вигнанці» автор веде одвічний  діалог Добра і Зла на тлі мозаїки людського життя. Він ніби спокутує гріхи людські, всиляє віру  в добро,  дарує силу і  надію і, як тонкий психолог,  досліджує безкінечні процеси, що відбуваються

в людській душі, неосяжні, як  Всесвіт, адже душа для нього і є відображенням Всесвіту.

      Духовний світ простої людини в творах Сергія Носаня відтворюють цілу епоху в українській літературі. Важко збагнути його феномен  - вміння на одній чи кількох сторінках вмістити думки та образи цілого роману, відобразити у краплині цілий світ. У  невеликому творі «Кущ картоплі», який високо оцінив Олесь Гончар,  письменник майстерно і зворушливо розкриває високий духовний світ простої сільської  жінки - тружениці, з корінням вирваної зі свого середовища, сутністю життя якої є любов до землі. Така  ж свята любов до рідного краю є й  в старого Веремієнка, що знайшов свій вічний спокій «вдома» на землі своїх пращурів. Наводить на роздуми, викликає сум, тривогу і щем серця й  новела «Війна не закінчилася»... Головний герой якої  Гурій пройшов жорстоку війну, вижив, вистояв у страшні часи сталінських репресій та повоєнного лихоліття і залишився Людиною. І все, заради чого жив чоловік, в одну мить перекреслюють покидьки. Тяжкий,   несправедливий  фінал життя гарної людини.  Виникає питання «Чому невдячність, неповага, бездуховність, аморальність  поглинає молодь?» Безліч гірких «чому?» бередять душу. Захоплюють навіть  не події творів, а почуття героїв, їх пристрасті, переживання. Саме вони надають динаміку  сюжету творів, розширюють їх  часові, просторові межі. Життєва конкретика відсувається на другий план, читач замислюється над вічними, істинними, а неміражними  цінностями, разом із героями починає шукати гармонійного вирішення тієї чи іншої ситуації чи конфлікту. Співчуття, любов до ближнього, милосердя і всепрощення є визначальними для персонажів  новел Сергія Носаня.    Він   вміло наділив  своїх героїв рисами характерними для української людини, яка сповідує християнську мораль. І саме ці чинники і дають відповіді на багато питань.   
     Художня спадщина Сергія Носаня має національний характер. Талановите перо письменника попри всі страхи і заборони, через які він пройшов, показує всьому світові своєрідну ментальність, унікальну  мову,  предковічну мораль  українського народу. Сергій Лукович має «генетичну пам'ять», яка дана йому в спадок ще при народженні: « Людина залишається справжньою Людиною в усіх естетичних вимірах доти, допоки в її  серці, знайшовши довічний притулок,   живе пам’ять про той шматок землі, де вона народилася, де формувалися найкращі риси. І навіть, якщо з тим шматочком пов’язані найтрагічніші і найболючіші сторінки її життя, навіть тоді той благословенний клаптик рідної Вітчизни залишається для неї святим і недоторканним.»

       Він також  свято вірить  у генетичну пам'ять свого народу, яка, власне, і  дозволяє йому бути народом, а не населенням певного географічного регіону. Чітко відчувається,  що в його пам'яті поряд з чуттям свого коріння глибоко зафіксовані  любов і доброта. Саме цим відчуттям  і пронизані його  твори     « Україна »,   « Вставай Україно», « Синдром більшовизму, або Диктатура більшості», « Хто ж ми такі  - нинішні українці?..», « Ми всі  - підсудні », «До єдності кличе Вітчизна», « Ми є, були і будемо !», та інші, естетична цінність яких  невіддільна від етичної сутності таких вічних категорій духовності, як доброта, честь, громадянська гідність, милосердя, чуйність.   Письменник щиро переймається  долею свого народу, який так невміло живе на своїй землі, яку плюндрує, як не свою,  підрубуючи свої корені .     Автор  мріє об'єднати всіх українців та спрямувати їх на праведний шлях, водночас константуючи  болючу реальність, від якої нікуди подітися. Сергій  Носань  не вдається до моралізувань, проте будить думку читача, змушує його замислитись над долею героїв і, можливо, над своєю,  закликає не втрачати надбане,  спонукає  до вирішення проблем,  навіть заповідає:

                   Плекайте вільну Україну

                     І шлях свій самостійний бережіть,

                     Щоби  - не повторилася руїна
                     І не прйшла у душі ваші –

                     Зневаги, розбрату і протиріч  -

                     Страшна й нещадна

                     СУДНА НІЧ!

    Насправді Сергій Лукович добре почувається у Всесвіті Слова. Він завдячує своєму таланту своїм батькам,  рідній землі, вчителям і духовним наставникам  –  великим українцям – Тарасу Шевченку ( « Геній правди»,            « Космічний колодязь»), Олесю Гончару, який супроводжував його  творчість впродовж всього житття ( « І біль, і горе, і любов, і віра», «Енергетика слова»), Василю Симоненку ( «Живу не лише для себе»,  «Січневий грім»).

    Феноменальний талант письменника,  який володіє неперевершеним  мистецтвом  художнього слова  й опікується планетарними проблемами людства,  дарує  читачеві    велич  людського духу, випромінює Всевишню Любов, Світло, Доброту, Честь, Совість,  Гармоію, Порядність,  Благородство,     Шляхетність,  Просвітленість, Очищення  -  оце,  мабуть,   і є  «Memento Mori»  Сергія Носаня,  його шлях до Едему серед міражів Істини.