Восени 1909 року на залізничний вокзал м. Кам’янки прибув цікавий вантаж. На подив усіх оточуючих з вагонної платформи звантажили небачену “карету”. Ще більший подив викликало те, що чоловік, який супроводжув аввантаж, підійшов, сів у дивний відкритий ‘екіпаж’, і від його дій “незвична карета” почала видавати чудернацькі звуки… Це диво виявилося автомобілем, який останні власники Кам’янки, Лев та Маріанна Давидови придбали у свого родича М. К. фон Мекка.
    Барон Микола Карлович фон Мекк був чоловіком Анни Львівни Давидової, племінниці П.І.Чайковського. “Якою прекрасною людиною є цей добряк Коля!”– писав П.І.Чайковський про нього у своєму щоденнику 17 грудня 1886 року. Він був власником низки залізничних шляхів, підприємцем, благодійником, захоплювався мистецтвом, грав на скрипці, та все ж найбільшою його пристрастю Були автомобілі. Микола Карлович захоплювався автомобільним спортом, був організатором і учасником багатьох змагань, перегонів та автопробігів. М.К. фон Мекк був віце-президентом Імператорського автомобільного товариства, членами якого були також двоє його синів – Аттал і Марк – та дочка Галина, одна з перших жінок-автомобілісток в Російській імперії. Свою першу машину компанії Daimler (модель Phaeton) М.К.фон Мекк придбав у 1899 році. До речі, це був лише 184-й автомобіль цієї автокомпанії з моменту її заснування. Згодом фон Мекк змінивсвій перший Daimler на нову модель цієї ж фірми, але вже під назвою Mercedes…З 1906 по 1913 рр. він був власником десятьох автомобілів та двох автобусів марки Mercedes. Машинам цієї фірми Микола Карлович був вірний усе життя.
   Саме машина марки Mercedes стала першим автомобілем Льва та Маріанни Давидових. Микола Карлович фон Мекк відправив її залізницею до Кам’янки із спеціалістом – механіком-водієм. Автомобіль був великою, розкішною, відкритою машиною з яскраво-червоними сап’яновими високими сидіннями. За словами Маріанни Адріанівни, на пероні залізничного вокзалу всі заворожено дивилися на цю “пекельну вигадку” і не наважувалися до неї підійти. Нарешті молодий водій сів за кермо та запросив нових власників до автомобіля. І тут “чудо техніки” рушило з місця і “помчало” по шосе, як пасажирам здалося, з неймовірною швидкістю.
     Проїзд по містечку (центру Кам’янки) до великого будинку Давидових не залишився без уваги: одні люди зупинялися, інші втікали, дехто хрестився, а хлопчаки бігли за дивною каретою до самих воріт будинку. Коли “пекельна вигадка” зупинилася біля ганку, то на поріг вибігли усі, хто був у будинку, а також позбігалися всі дворові. Знову на обличчях різні емоції: страх, здивування, захоплення, а найбільше – цікавість. Згодом інтерес та зацікавленість побороли всі страхи, і водій із задоволенням возив по черзі всіх охочих навколо великої клумби біля будинку.
    У свій час Маріанна Давидова вважала автомобіль “іграшкою багатих поміщиків” і не бачила в ньому ніяких переваг та зручностей. Крім страху, він не викликав у неї більше ніяких емоцій. Слід зазначити, що в околицях перший автомобіль («Ford-Карета») з’явився в сусіда і друга Давидових – Костянтина Гревса, власника села Ставидла (нині Олександрівського району). На відміну від своєї дружини, Льву Олексійовичу цікаво було подивитися та випробувати нове чудо техніки. Він із захопленням погоджувався на запрошення К.Гревса поїхати автомобілем до спільних друзів у Івангород, Чигирин та інші місця. Маріанна Адріанівна з острахом відпускала Льва Олексійовича в ці поїздки, адже вони не завжди Були безпечними. Неприлаштовані дороги призводили до дрібних аварій: машина застрявала у багнюці, і її волами постійно витягували, авто часто переверталося. Одного разу під час такої аварії сильно постраждав брат К.Гревса Олександр. 
     Ставлення до автомашин змінилося у Маріанни Давидової після придбання власного автомобіля. Вона оцінила переваги швидкого пересування машиною, адже “іграшка” стала справжньою помічницею в часи, коли Давидови придбали маєток і економію “Дубрава”. Вона знаходилась за 18 верст (19,2 км) від Кам’янки та за чотири версти від с. Бандурове. Маріанна Адріанівна із захопленням згадувала, що завдяки автомобілю, Лев Олексійович міг щодня перевіряти роботу і вирішувати господарські питання в обох маєтках. Поїздка від Кам’янки до Дубрави займала від тридцяти хвилин до однієї години. Незабаром усі збагнули, що “пекельна вигадка” – це користь і зручність .
     Слід зазначити, що попри позитивні переваги автомобіля, з ним постійно траплялися якісь пригоди. Одного разу з Дубрави у Кам’янку зателефонував економ і повідомив, що терміново потрібно привезти механіка, тому що з машиною трапилася аварія. Всі в маєтку знали, що після “зимового відпочинку” машина чомусь не заводилась і тому, як могла статися аварія було загадкою для господарів. Маріанна Адріанівна з подивом згадує, що автомобіль якимось дивом “примусив рухатись повар Іван”. Більше того, він сів за кермо, набрав повну машину прислуги і виїхав у поле. Проїхавшись, Іван з пассажирами повертався у маєток. Поїздка, можливо, залишилася б таємною, але перед самими воротами автомобіль одним колесом потрапив у глибоку канаву. Машину відкинуло, і вона вдарилася у стовп воріт. Економ заспокоював (як у відомій пісні): “Нічого страшного не трапилось, тільки з машини витекла вся вода, і я волами дотягнувїї до гаража”. Справді, повернувшись у Дубраву, господарі не знайшли ніяких великих пошкоджень, крім невеликої дірочки в радіаторі. Лев Олексійович відвіз його в майстерню Кам’янського цукрового заводу інженеру Марковичу на ремонт. Два дні у величезній кузні заводу заливали “рану” в радіаторі. Маріанна Адріанівна згадує, що завдяки “залікованому радіатору”, автомобілю вдалося доїхати з Дубрави у Кам’янку. Цікаво, що в цій ситуації Давидових найбільше вразило те, що неосвічений повар зміг завести самотужки складний механізм! Лев Олексійович і Маріанна Адріанівна не покарали його, попри те що ремонт автомобіля обійшовся недешево (довелось замовляти новий радіатор). 
      З часом Mercedes все частіше почав виходити з ладу, і Давидови вирішили купити новий автомобіль. Під час чергової поїздки до Європи вони придбали відкритий автомобіль французького виробництва Panhard (Панар).
     Сьогодні, коли на вулицях Кам’янки ми бачимо силу-силенну автомобілів, усім нам мабуть було б цікаво перенестися на 100 років назад і на хвилину заплющивши очі, уявити, як центральною вулицею містечка їде один-єдиний автомобіль зі швидкістю 20 верст (21км/год)…

   Лариса Висоцька, науковий співробітник історичного музею Кам’янського державного історико-культурного заповідника
P.S. Фото першої автівки у Кам'янці (публікується вперше у інтернет-ресурсах).