21 березня весь світ відзначає день поезії. Саме цього дня в історичному музеї Кам’янського заповідника відбувся відповідний мистецький захід. Ще напередодні – 19 березня – виповнилось 86 літ видатній українській поетесі Ліні Костенко. Про її життєвий та творчий шлях і йшлося у літературно-музичному вечорі. Захід організувала і провела заступник директора з наукової роботи Кам’янського заповідника Таміла Чупак.

         Численна глядацька аудиторія із захопленням слухала непросту, наповнену багатьма трагічними моментами, історію життя Л.Костенко. Її сходження до вершин мистецтва слова ускладнили і, водночас, визначили війна, післявоєнні лихоліття, тиск тоталітарної радянської машини. На прикладі батька, котрий провів у таборах на один десяток років, Ліна бачила, що означає протистояти системі. Однак, не зважаючи на будь-які несприятливі обставини, вона цілеспрямовано йшла обраним шляхом, який їй визначило власне серце і сумління.

     Ерудована, начитана, вміла дівчина з юних років демонструвала жагу до знань, прагнення до самовдосконалення і розвитку. Але привитий батьками український національний дух, самодостатність і особиста свобода сформували однозначно негативний образ Л.Костенко для всеосяжних комуністичних органів влади. Особиста думка тоді цінувалась лише у межах спотвореної “робітничо-селянської” реальності, дійсні ж незаангажовані особистості або ізолювались, або, найчастіше, усувались. Саме через власну незалежність і неблагонадійність (донька “ворога народу”) Ліну Костенко не прийняли до Київського університету ім. Т.Шевченка, згодом, через матеріальну скруту, вона залишила інститут у Чернівцях, не цікаво дівчині було у нижчому за статусом Київському педагогічному інституті. І тоді Ліна зважується поступити до Московського літературного інституту. Витримавши надзвичайно складний конкурс, майбутня поетеса досягла бажаного.

         У це складно повірити, однак у ті часи столиця комуністичного СРСР була головним центром демократичних рухів і вільнодумства. Тим паче, період навчання Л.Костенко тут – це початковий етап “шістидесятництва”, обумовленого ліберальною політикою М.Хрущова. Зважаючи на ці обставини, розквітнув літературний талант поетеси. Саме у Москві вона зустрічає і своє кохання – Єжи Пахльовського. Вони одружуються, вже невдовзі народжується донька Оксана, стають помітні ознаки облаштованості долі. Але потім все пішло на шкереберть. Через різні непорозуміння Костенко розлучається з чоловіком, не бажаючи бути у чужому місті, вона повертається до Києва, а вже згодом, після усунення Хрущова, влада миттєво згортає будь-які ознаки демократизму.

Маючи стійке почуття справедливості, будучи відвертою і прямою вона відразу продемонструвала, що і миті не служитиме ненависній системі, котра не цінує людського “я”, продукуючи прислужництво, боязнь і підлабузництво. Через це Ліна страждає матеріально, духовно, морально, але при цьому, вона ніколи не шкодувала за обрану нею долю. Л.Костенко відвідувала судові засідання над дисидентами, кидала під ноги підсудних квіти, в очі говорила владі всю злочинну сутність існуючого режиму. І хтозна, скільки б партійні органи ще терпіли таке “неподобство”, якби митець не знайшла надійного захисту і опори. Його ім’я Василь Цвіркунов. Директор кіностудії ім. О.Довженка, фронтовик, представник інтелігенції. Саме В.Цвіркунов зберіг для нас Ліну Костенко. Він оточив дружину таким заслоном, любов’ю, піклуванням, що ніхто з владних патронів не наважився її зачепити. У шлюбі з Цвіркуновим у Л.Костенко народиться син Василь.

         На базі життєвих поневірянь, далеко не оптимальної дійсності, але і, водночас, теплих любовних почуттів постали такі шедеври поетичної лірики як “Крила”, “Страшні слова, коли вони мовчать…”, “Очима ти сказав мені: люблю…” та ін. Звичайно, вірші Ліни Костенко звучали і під час проведення означеного заходу в історичному музеї. Також, Т.Чупак співала пісні на слова поетеси, а разом із учнями ЗОШ № 1 зачитувала відомі цитати Ліни Василівни.

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

людей мільярди, і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

       Відносно нещодавно з-під пера митця вийшов перший прозовий твір – роман “Записки українського самашедшого”. Ця книга уже стала класикою, викликавши справжній бум на вітчизняному видавничому ринку. Цитати з роману вже давно стали крилатими.

         Ліна Костенко – особа не публічна. Всі її думки і прагнення вона радить шукати у своїх віршах. Вона не раз відмовлялась від звання “Герой України”, уникає гучних з’їздів і презентацій. Така мистецька утаємниченість і незрівнянний літературний талант ще більше притягують людей до пізнання внутрішнього світу поетеси, яка є геніальним митцем сучасності.