13 вересня в одному із залів музею О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського було презентовано виставку вишиваних робіт майстрині із с. Райгород (Кам’янський район) – Ольги Іванівни Руденко. На зустріч з Ольгою Іванівною були запрошені члени родини, друзі, знайомі та постійні відвідувачі творчих заходів Кам’янського заповідника. Ведуча презентації – завідувач фондами заповідника Л.І.Туренко – коротко розповіла про історію вишивки в Україні, наголосивши на тому, що вишивка – це багаторічне явище художньої культури українського народу, найбільш масове і розвинуте декоративне мистецтво. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування в Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення як у сільському, так і у міському середовищі. Розвивалась вишивка в Україні у двох основних напрямках: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе, і вишивання виробів на замовлення і продаж. Тобто, вишивка розвивалась як домашнє ремесло і як організований промисел. Без неї неможливо собі уявити жодну українську хату. Багата чи бідна, а вона завжди палахкотіла рушниками, скатертинами, килимками, накидками на жердку або скриню, серветками тощо. Крім того, вишивалась постільна білизна, сорочки жіночі і чоловічі, фартушки, хустки.

       Ведуча заходу також коротко повідомила про життєвий шлях вишивальниці Ольги Іванівни Руденко, яка народилася 28 січня 1945 року в с. Райгород у багатодітній родині. Батько Олефір Іван Петрович працював стрілочником на залізниці. Мама Олефір Ганна Пантилеївна – колгоспниця. Дітей з раннього дитинства привчали до виконання різних робіт по господарству. Ганна Пантилеївна гарно вишивала і своє вміння й талант передавала своїм дочкам. Ольга Іванівна закінчила 7 класів, середню освіту здобула у вечірній школі. Потім – навчання в культосвітньому училищі в м. Олександрія на бібліотечному відділі. Після закінчення навчання працювала за фахом у Райгородській ЗОШ та викладала трудове навчання. У 1967 р. одружилася з Петром Сергійовичем Руденком, який працював директором у школі. В цьому шлюбі у них народилось 3 доньки. Не зважаючи на зайнятість на роботі, в домашньому господарстві, кожну вільну хвилину Ольга Руденко віддавала улюбленій справі. Вишивала гладдю, хрестиком, вистіжком. З роками родина розросталась, і сьогодні щасливе подружжя має 7 внуків та 2 правнуків. Для кожного члена родини Ольга Іванівна зробила подарунок – вишиту сорочку, весільний рушник чи скатертину. Свою любов до вишивання вона, як колись її мама, передала дітям та онукам.

      Ведуча заходу надала слово майстрині. Ольга Іванівна доповнила розповідь про неї різними цікавими фактами. Особливо привернули увагу слухачів відомості про власні методи вишивання, коли не повторюється візерунок, підбірається колір ниток, що створює особливий авторський орнамент. При цьому, слід відзначити, що багато візерунків О.Руденко брала із жіночих журналів, яких на той час видавалось багато. Розповідь майстрині доповнював її чоловік Петро Сергійович, з яким вони разом у шлюбі прожили вже 50 років. Ольга Іванівна зізнається, що мабуть, багато чого не досягла б у своєму житті, якби поряд не було такої мудрої, надійної людини, як Петро Сергійович, який вірив у її талант, підтримував у тяжку годину, надихав на нові злети.

    Серед експонатів, які представлені на виставці, вражають вишивки на білому полотні червоним хрестиком, а на червоному навпаки – білим. Також оригінальною є сорочка, вишита червоними, сірими та чорними нитками, якій уже понад 100 років. Вона пошита ще бабусею майстрині, та зберігається як родинна реліквія.

      Потім Ольга Іванівна відповіла на чисельні питання. Відрадно, що багато запитань звучало від молодих дівчат. Спогадами про сім’ю Руденків поділився Петро Васильович Саранча, який декілька років працював в Райгородській школі, викладаючи уроки музики та фізкультури. З привітаннями до Ольги Іванівни та Петра Сергійовича Руденків звернулася директор Кам’янського заповідника Галина Таран та заступник директора з наукової роботи Таміла Чупак. Таміла Петрівна прочитала вірш, який присвятив вишиванці наш земляк – поет Данило Кононенко:

Люба жінко,

Славна Берегине!

З голкою у трепетній руці –

Славний рід вкраїнський не загине,

Доки в нього є такі митці!

      На завершення всім присутнім, і особливо Ользі Іванівні, було подаровано музичне вітання – пісня “Мама”, сл. Л. Велько, муз. Т.Чупак у виконанні наукового співробітника музею О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського Валентини Губенко.