Кам'янський державний історико-культурний заповідник
Вт, 21.05.2024, 02:39
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар
«  Квітень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 86

Наші друзі

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Кам'янська районна державна адміністрація Міністерство культури України Управління культури Черкаської ОДА
Кам'янка 
Головна » 2021 » Квітень » 12 » В історичному музеї відкрита виставка до Міжнародного дня визволення в’язнів нацистських концтаборів
09:43
В історичному музеї відкрита виставка до Міжнародного дня визволення в’язнів нацистських концтаборів

11 квітня Україна разом із усією світовою громадськістю відзначає Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів, що запроваджений 1991 року згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Ця дата була встановлена в пам’ять про інтернаціональне повстання в’язнів найбільшого концентраційного табору – Бухенвальд. Дізнавшись про підхід союзних військ, в’язні Бухенвальда обеззброїли і захопили в полон більше 800 есесівців і солдатів охорони та впродовж двох діб тримали у своїх руках керівництво табором, доки до них не дісталися американські війська, що знаходилися поблизу. 11 квітня 1945 року останній в’язень вийшов із воріт Бухенвальда, після цього хвиля звільнень досягла інших концтаборів – Дахау, Освенціма, Майданека.

Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів було встановлено з метою збереження історичної пам’яті про трагічні події Другої світової війни, що забрала життя мільйонів людей, загиблих у нацистських концтаборах, гетто та місцях примусового утримування. Разом із колишніми нацистським в’язнями ми вшановуємо і тих, кого примусово було вивезено на каторжні роботи до Німеччини – остарбайтерів, як їх офіційно називали нацисти.

Упродовж Другої світової війни на території нацистської Німеччини та на окупованих Рейхом землях працювало близько 13,5 млн. чоловіків, жінок та дітей із 26 країн Європи. За 1941–1944 рр. загальна кількість остарбайтерів становила 2,8 млн. осіб, у тому числі 2,2 млн. українців. Згідно зі статистичними даними, з Черкаської області до Німеччини було вивезено 83 293 остарбайтери. Із Кам’янки – понад 400 осіб.

Вперше насильне вивезення українців у трудове рабство відбулося влітку 1939 р. з Чернівецької області до Австрії. Наступними на початку вересня 1939 р. до німецького Рейху потрапили українці з Галичини – військовослужбовці польської армії, які потрапили у полон і з часом були переведені до розряду цивільних робітників. З радянської частини окупованої нацистами України масове вивезення на примусові роботи розпочалося взимку 1942 р.

Незалежно від того, поїхали вони до Рейху добровільно чи примусово, остарбайтери перебували в Німеччині у безправному становищі. Вони жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Заробітна плата становила 30 % платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. Норми харчування були найнижчими серед решти категорій іноземних робітників у Німеччині.

Штрафні санкції за трудові та політичні провини включали широкий спектр заходів: від тілесних покарань до відправлення на кілька тижнів до штрафного чи концентраційного табору. За статеві контакти остарбайтера з німкою – смертна кара для партнера і концтабір для жінки. За спробу втечі передбачалася кара смертю або ув’язненням у концтаборі.

Упродовж війни законодавство щодо східних робітників змінювалося. Наприкінці 1942-го їм дозволили листуватися з рідними (надсилати дві листівки на місяць). З листопада 1943-го остарбайтерів почали випускати за межі табору з відома керівництва. Наприкінці 1944-го норми харчування вихідців із Радянського Союзу були прирівняні до норм інших іноземців. Однак до завершення війни східні робітники залишалися найбільш безправною і гнобленою категорією у Третьому Рейху.

Погані умови проживання, недостатнє харчування, тяжка праця, катастрофічний санітарно-гігієнічний стан у таборах, поширення різноманітних паразитів призводили до того, що серед остарбайтерів спостерігався найвищий відсоток (порівняно з іншими іноземцями) випадків травматизму та смертності від інфекційних хвороб і виснаження. Найбільше людей помирало від туберкульозу, серцево-судинної недостатності, сухот, виробничих травм і тифу. За даними статистики, середньомісячна смертність серед остарбайтерів у 1943-му сягала 1210 осіб на місяць. Однак у 1944–1945-му вона була ще вищою внаслідок бомбардування авіації союзників. За дуже обережними підрахунками, у Рейху померло від 80 до 100 тис. остарбайтерів.

Шанси на виживання залежали значною мірою від того, куди людина потрапляла: на державне виробництво, де умови праці та побуту були найважчими, чи до сільського господаря, де було легше прохарчуватися. Третина остарбайтерів працювала в сільському господарстві, 45% – у промисловості.

Умови проживання та роботи українців у нацистській Німеччині різнилися. Багато хто з колишніх остарбайтерів через багато років після війни розповідав про допомогу й співчуття місцевого населення, людяне ставлення до них «бауерів» (німецьких фермерів). Для частини з них це була перша, а часом єдина поїздка не лише за кордон, а й за межі рідного села. І через колючий дріт багатьом вдалося розгледіти значно вищий рівень життя не лише звичайних німців, а й чехів, поляків, французів, своїх братів по неволі. Для декого то була можливість втекти від колишньої радянської дійсності, не повернутися до СРСР.

Після завершення бойових дій у Європі 1945-го більшість примусових робітників зі Сходу деякий час перебували в таборах переміщених осіб у Західній Німеччині. Згідно з міжнародними угодами між союзниками по антигітлерівській коаліції, ухваленими на Кримській та Потсдамській конференціях у 1945-му, повернення (репатріацію) до СРСР було оголошено обов’язковим для всіх громадян, які до 1939-го мешкали в Радянському Союзі. Ті, хто не побажав повертатися до Радянського Союзу й зміг уникнути примусової репатріації, стали однією зі складових так званої третьої хвилі еміграції з України.

Для забезпечення повернення з-за кордону мільйонів радянських громадян у рекордні терміни було організовано сотні різноманітних таборів і пунктів на території східноєвропейських країн і в західній прикордонній смузі СРСР. На відміну від відповідних установ західних союзників, їхнім пріоритетним завданням були політична фільтрація й статистичний облік осіб, які тривалий час перебували за кордоном, а не медична та матеріальна допомога постраждалим від нацизму. Більшість репатріантів проходили перевірку й фільтрацію у фронтових та армійських таборах або збірно-пересильних пунктах Наркомату оборони і перевірочно-фільтраційних пунктах НКВС, які проводили чекісти. За її результатами тільки 58% з них повернулися у свої родини. 19% чоловіків були мобілізовані до Червоної армії, ще 14% – до так званих трудових батальйонів, 6,5% арештовано, а 2% працювали в збірних таборах або інших радянських військових частинах за кордоном. Але й тим, кому дозволили повернутися додому, потрібно було знову пройти перевірку в органах держбезпеки, за результатами якої на кожну особу відкривали так звану фільтраційну справу.

Таким чином, незважаючи на декларовані радянським урядом права і свободи репатріантів, у реальному житті політичний статус цих людей фактично майже не відрізнявся від статусу кримінальних злочинців.

Аж у 1993 р., вже незалежна Україна за активної міжнародної підтримки домоглася, щоб Німеччина надала у розпорядження Українського фонду «Взаєморозуміння і примирення» відповідні кошти, з яких здійснювалися виплати колишнім нацистським в’язням, остарбайтерам та їхнім спадкоємцям у розмірі 867 млн. євро.

До Міжнародного дня визволення в’язнів нацистських концтаборів в історичному музеї Кам’янського ДФКЗ відкрито виставку, де представлено чимало цікавих експонатів – світлини, документи, спогади наших земляків – колишніх нацистських в’язнів та остарбайтерів, списки тих, хто був примусово вивезений на каторжні роботи до Німеччини та Австрії та інші цінні матеріали.

Наталія Пугач, старший науковий

співробітник історичного музею

Кам’янського ДІКЗ

Переглядів: 181 | Додав: zapovidnuk1995 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Кам'янський ДІКЗ © 2024
Конструктор сайтів - uCoz