Рік тому 15 січня 2015 року перестало битися серце полум’яного патріота України, поета, публіциста, перекладача, журналіста, нашого земляка Данила Андрійовича Кононенка.

Життя таке – прожив би сотню літ!

Життя таке красиве і величне.

Життя, неначе речення окличне,

Життя таке – прожив би сотню літ!

Життя, немов дівчисько симпатичне,

Життя, неначе мати край воріт.

Життя таке – прожив би сотню літ!

Життя таке красиве і величне.

     Народився Данило Кононенко в селі Ребедайлівка Кам’янського району на Черкащині. Завжди гордився рідним краєм: «Кам’янка – тиха моя батьківщина. Тут, у Кам’янці – в одному з найчудовіших куточків України, серед легенд про події минулих днів, серед квітучої зелені на кам’янистих берегах річки Тясмин, минула моя шкільна юність».

     Спочатку малий Данько Кононенко навчався у Ребедайлівській школі, а з 8-го класу почав ходити до Кам’янки, де навчався у школі № 1. В цей час майбутній поет брав участь в роботі літературного гуртка при редакції районної газети і робив свої перші кроки в поезії. Після закінчення Кам’янської десятирічки працював кореспондентом у Кам’янській районній газеті.

      Перші проби пера молодого поета підтримав сам Василь Симоненко. Данило Андрійович говорив, що не вважає себе другом класика літератури, як багато хто тепер. То був просто випадковий збіг обставин, хоча, ясна річ, у житті не буває нічого випадкового. Василь Симоненко працював у газеті «Молодь Черкащини», а юний Кононенко посилав йому свої вірші, а інколи й сам привозив їх до Черкас. «Василь проціджував їх крізь сито», кращі відбирав до друку.

     Згодом доля привела поета до Криму. Саме тут служив він у армії, навчався у Сімферопольському педагогічному інституті, знайшов свою долю, одружився, тут народилися його діти, а згодом і внуки, тут сформувався як поет. Мешкаючи в Сімферополі, Данило Андрійович знаходився у вирі літературного життя, брав участь у роботі літературного об’єднання, друкував свої твори на сторінках газет і журналів: «У 60-70-тих рр.. мене багато публікували у кримській пресі. Мешкаючи постійно в Сімферополі, крутився, як то кажуть, у вирі літературного життя, а от потикатися на люди з книжечкою було страшнувато. Так чи інакше, а поетичний мій первісток випурхнув у світ тільки в 1972 році. Благословив його світлої пам’яті знаний критик  і літературознавець, професор, мій навчитель Олександр Іванович Губар, написавши позитивну рецензію на рукопис збірки». Так з’явилася перша книга “Джерело.

    А далі були й інші книги. В доробку поета 5 поетичних збірок, ціла бібліотека перекладів, публіцистика, літературно-критичні статті, громадська робота.

     Важлива частина творчості Д.Кононенка – його перекладацька діяльність. Коли б зібрати все перекладене ним, то це вилилось би у велику збірку. Відомі переклади поета з російської літератури: Пушкін, Твардовський, Солоухін, Браун; білоруської: Граховський, Танк, Казаков. Активно працював Данило Андрійович над перекладами українською мовою кримськотатарських поетів і прозаїків, які повернулися в Крим після тривалого вигнання.

    Д.Кононенко очолював спілку поетів Криму, був одним з організаторів і очільників Товариства української мови, заслужений діяч мистецтв автономної республіки Крим, лауреат літературних премій ім. Степана Руданського та Олекси Гірника, заслужений журналіст України.  Він - один із засновників  газети «Кримська світлиця», до якої входить дитяча газета «Джерельце». Данило Андрійович був її головним редактором. На сторінках «Джерельця» час від часу з’являлися твори юних поетів-кам’янчан. Ніколи Данило Андрійович не поривав зв’язків з рідною Черкащиною. Радів, коли до нього озивалися земляки, вів велику переписку, не покладаючи рук працював, щоб у російськомовному Криму стало більше прихильників усього українського.

      Важко пережив поет анексію півострова.  Незадовго до смерті в одному з листів писав: «…Так, певно, судилося мені: «в неволі виріс між чужими, в неволі, мабуть, і помру…»,  як писав наш Великий земляк.

     Та що вдієш: як би там не було, який би паспорт мені не нав’язали, а я був і залишуся українцем… Без України, без своєї Батьківщини великої і малої мені життя нема… Душа болить, але нічого не можу вдіяти – не кину ж я дітей, внуків урешті, свою домівку – і не кинуся світ  за очі у свої 73 роки… Скільки ж того життя мені лишилося… То ж лишаюся зі своєю родиною і помру тут, на чужині, українцем…»

    В день річниці смерті поета в Кам’янському історико-культурному заповіднику відбувся вечір пам'яті Д.А.Кононенка. Директор заповідника Галина Таран розкрила присутнім, дорослим і дітям, найяскравіші сторінки життя поета-земляка. Уривки з листів та інтерв’ю Данила Кононенка зачитав завідуючий музеєм О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського О.А.Мушта. Прозвучала на вечорі пам’яті і літературна сторінка, підготовлена учнями еколого-економічного ліцею, які познайомили присутніх з поезіями Д. Кононенка різних років. Із Черкас приїхала поетеса, член НСПУ, Оксана Галаєва, щоб поділитися спогадами про прекрасного поета і чудову людину. Вчитель української мови й літератури еколого-економічного ліцею Г.П.Соколова поділилась враженнями про уміння Данила Кононенка працювати з дітьми, спонукати їх до творчості. Депутат облради Сергій Воронов висловив побажання багатьох тих кам’янчан, які знали Данила Андрійовича, що у нашому місті повинна бути вулиця Д.Кононенка. Своїми спогадами поділився з присутніми і В.С. П'ятун, який працював з  поетом в редакції районної газети. Двоюрідна сестра Д.А.Кононенка Надія Іванівна щиро дякувала за пам’ять про  поета-патріота, задушевного співця нашого краю. Адже нещодавно у Кам'янському районі було встановлено дві меморіальні дошки Данила Кононенка: на Ребедайлівській ЗОШ і на Кам'янській ЗОШ №1. Надзвичайно щемливо і проникливо прозвучали на вечорі твори М.Тарівердієва «Прелюдія» і «Ноктюрн», «Аппассіоната» і «Мелодія» М. Скорика у виконанні камерного ансамблю заповідника, а також пісні на слова Д.Кононенка у виконанні автора музики Т.Чупак. Та, мабуть, найбільш хвилюючим моментом стала демонстрація  запису голосу Данила Андрійовича, що створило враження присутності поета в залі історичного музею.

Знову в Кам’янку подумки лину

До тієї святої землі,

Де колись посадив я калину,

Біля хати у ріднім селі.

Де ходив навпрошки через поле

В першу школу, у в 8-В клас…

Я ті дні не забуду ніколи,

Не забуду я, друзі, й про вас.

Дорогі вчителі мої, де ви?

Як живеться вам в ріднім краю?

Білий цвіт осипають дерева

І на голови ваші й мою.

Знову осінь і знову калину

Пригинають вітри на льоту…

Знов я в Кам’янку подумки лину –

На вітчизну мою золоту!

Рідна Кам’янко, тут на роботу

До редакції я поспішав,

Тут дівчатам із машбудзаводу

Свої вірші ліричні писав.

Тясмин-річка і парк Декабристів,

І музей весь у зелені віт,

Свої думи і помисли чисті

Я про вас бережу стільки літ.

Вам я шлю і любов, і не спокій,

Дружній потиск своєї руки,

Кам’янчани мої кароокі,

Дорогі ви мої земляки!