Коли ми говоримо про війну, то в уяві, найчастіше, постають картини страшних боїв, вибухи, хмари диму…  Кров, смерть, стогони поранених і сльози, сльози…  Здається, що серед усього цього страхіття не було  й промінчика радості. Та все ж, як не дивно, було й інше. Було  те, що не може   вбити навіть війна.  І нехай кажуть, що війна – не місце для кохання, та хіба справжні почуття обирають час і місце? Коли все навколо помирає й бідує, коли навкруги шириться горе й біль, хіба не більш цінними є хвилини доброти й ніжності?
       Так, війна робить людей жорстокішими , позбавляє їх сімейного  вогнища, звичних людських стосунків і почуттів. Та все ж вона володарює не над усім і не над усіма…
    «Кохання, народжене війною» - літературно-музичний вечір під такою назвою був проведений 5 травня науковими співробітниками історичного музею Л.Висоцькою та Н.Пугач. Чотири невигадані історії про любов, яку обпалила війна.  Історії дуже різні, але об`єднані одним почуттям…
Німецький унтер –офіцер Вільгельм Дітц і українська дівчина зі Сміли Феня Острик… Американський льотчик-музикант Ричард Кришнер і полтавчанка Оксана…  Бойовий офіцер Іван Ілліч і медсестра Ірина…  Проста сільська дівчина Савета і рудоволосий солдат Сашко… Їм усім випало покохати всупереч війні. Комусь із них ця любов змінила все життя й подарувала нову Батьківщину, комусь допомогла вижити і повернутися додому, комусь дала дитя і віру в майбутнє, а у когось  так і не збулася. Та це було почуття,  що протягом усього життя зігрівало душу і ятрило пам'ять…
      Літературну частину композиції  супроводжувала  прекрасна музика у виконанні камерного ансамблю заповідника . Прозвучали мелодії Ніно Рота, Рольфа Ловленда, Астора П`яцоли, Джона Вільямса, Степана Сабадаша, Жоржа Гарваренца.