3 березня історичний музей Кам’янського заповідника відвідали Лесь і Назар Задніпровські та їхні колеги з театру імені Івана Франка. Шановні гості завітали до нас, щоб ознайомитися з виставкою, присвяченою їхньому батькові, дідусеві, другові, колезі, народному артисту України Михайлові Задніпровському.
        Експонати, представлені на виставці, – це фотографії, документи з родинного архіву Задніпровських. Ці речі до музею передавав сам актор, коли приїжджав до Кам’янки,  і його родина. Чимало матеріалів зібрала Марія Антонівна Шкаліберда, яка протягом багатьох років була директором музею Пушкіна і Чайковського. 
       Народився Михайло Олександрович  9 січня 1924 року в родині Олександра Єлисейовича та Дарини Федорівни Буряченків. Обоє захоплювалися народною піснею, співали в хорі, грали в самодіяльному театрі, що діяв при Кам’янській «Просвіті». До речі,  там вони і познайомилися.
        На виставці представлені фотографії батьків Михайла Олександровича, а також світлина Дарини Буряченко у сценічному костюмі. Ті, кому довелося бачити її гру, стверджують, що вона мала неабиякий сценічний талант. Ще коли була малою, Дарина жила у Вербівці, була знайома з Наталею Давидовою (Гудим-Левкович), дружиною племінника П.І.Чайковського, Дмитра Львовича Давидова. Наталія Давидова, художниця за освітою, на початку минулого століття заснувала у Вербівці вишивальницьку майстерню, яка згодом прославилася далеко за межами  України. У цій майстерні ще дівчинкою працювала і Дарина, про що залишилися її спогади.
Цікава фотографія малого Михайлика з мамою. Це оригінал, фото було зроблене в ательє кам’янського фотографа  Цвіфеля у 1930 році. На зворотному боці світлини напис: «Син, пам’ятай завжди». Можливо, саме мама, яка змалку мала можливість спілкуватися з культурними талановитими людьми, тягнулася до всього прекрасного, запалила іскорку в душі сина.
       Ще у школі, після вдалого виступу у шкільному театрі, Михайла почали називати «артист Миша». Після закінчення Кам’янської десятирічки Михайло мріяв продовжити навчання у Києві, та це був 1941 рік. На фронт пішов добровольцем, у 17 років. Пройшов війну від Сталінграда до Праги.
В експозиції виставки представлений атестат Михайла, фото воєнних років, його фронтові листи. Читаючи рядки цих листів, розуміємо, з якою ніжністю хлопець ставився до батьків, до сестри, наскільки дорогими були йому рідні люди. Молодий  Михайло був, як тоді говорили, «бравим солдатом», йому була притаманна юнацька завзятість і запальність, що видно із листів до рідних. Після тяжкого поранення хлопця чекали вдома, сподівалися, що він приїде у відпустку, та Михайло відповів: «Допоки ви не почуєте, що Гітлеру відірвали голову, додому я не приїду. Мішка витримає все і з перемогою повернеться додому».
       Ще на фронті Михайло був учасником армійської самодіяльності, після чергового поранення виступав у госпіталі, потім у концертній бригаді. Кажуть, саме тоді з’явився його псевдонім. Михайло працював з артистом Задніпровським, на прохання якого взяв його для сценічних виступів.
Товариші з любов’ю  називали Михайла «Дніпр», солдати з нетерпінням чекали його виступів. В листах із госпіталю юнак писав, що від дівчат у нього не було відбою, вони завжди приносили йому букети квітів. Ніби трохи пишаючись, запитував рідних: «І за що вони всі мене так люблять, ви не знаєте?»
       Одна з улюблених пісень Михайла – «Гомін, гомін по діброві». У листі з фронту хлопець просив сестру знайти грампластинку із записом цієї пісні і слухати її, згадуючи брата.
     Влітку 1946 року Михайло таки здійснив свою мрію про навчання і вступив до Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Потім пов’язав своє життя з театром ім. Івана Франка. Багато фотографій, представлених на виставці, – це ролі Михайла Задніпровського в театрі й кіно.
     Хоча більшу частину життя Михайло Олександрович прожив у Києві, він ніколи не забував місто свого дитинства. Приїжджав сюди досить часто, влаштовував зустрічі із земляками. Завжди цікавився минулим своєї малої батьківщини, відвідував історичні місця. Дуже пишався Михайло Олександрович історичним минулим Кам’янки і часто, показуючи друзям рядки Пушкінського вірша «…И память Каменки любя», говорив : «Бачте, це моя Кам’янка».
       Надзвичайно цінний експонат виставки – акварельний малюнок, зроблений рукою Михайла Олександровича. На цьому малюнку зображені ніжні весняні квіти – сон-трава. Крім того, на виставці представлена афіша вечора-памяті Михайла Задніпровського, який відбувся в Кам`янці 9 січня 1981 року, в день його народження. 
   Багато років минуло, як немає на світі Михайла Олександровича, ціле покоління кам’янчан виросло за цей час. Вони, на жаль, не мали змоги особисто зустрічатися із артистом, бачити його на сцені, чути його цікаві, захоплюючі розповіді. Та серед шанувальників таланту Михайла Задніпровського пам'ять про нього живе й досі, а вулиця Бульварна, де народився Михайло Олександрович Задніпровський,  зараз носить його ім’я.