Різдво Христове – одне з найбільших християнських свят, яким усі віряни вшановують народження Сина Божого. Свято відмічається усіма християнськими церквами – католицькими, православними і протестантами.

Точна, історично достовірна дата народження Ісуса Христа до цього часу невідома. Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли саме Він народився. Протягом трьох перших сторіч християни взагалі не мали окремого свята Христового Різдва. Пізніше день Його народження почали пов’язувати з початком весни, що за юліанським календарем припадав на 25 березня, бо саме в цей день, за тогочасними уявленнями, відбулося народження світу.

У 221 році християнський письменник і вчений Секст Юлій Африкан стверджував, що днем народження Христа треба вважати 25 грудня. Визначення цієї дати було зроблене, очевидно, на тій підставі, що, окрім сотворіння світу, на 25 березня припадало також Благовіщення. Тож логічно, що через 9 місяців мало бути Різдво. На 25 грудня як день народження Ісуса Христа вказував і римський каліграф Діонісій Філокалюс у Хронографі 354 року, що у свою чергу, спирається на давніші джерела.

Вперше святкування Різдва 25 грудня відбулося в Римі у 353 році. А офіційне рішення про святкування Різдва Христового саме 25 грудня було прийняте у 431 році на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі.

У впровадженні окремого свята Різдва Христового вирішальну роль відіграли три Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Василій Великий був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня (десь між 371–374 роками). Під його впливом святий Григорій Богослов запроваджує це свято у Константинополі. В Єрусалимі протягом тривалого часу, аж до 634 року, Різдво святкувалося разом із Богоявленням. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані.

Історична наука вважає, що день 25 грудня був обраний не випадково. Адже це день повороту (відродження) сонця, яке поступово набирало нової сили. Язичники святкували цю дату як перемогу добра над злом, тепла над холодом. День починає збільшуватися, світ відроджується. Підтвердженням є слова Йоанна Золотоустого: «Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця...». А святий Авґустин говорив: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив».

Історики вважають, що свято Різдва продовжує давні язичницькі культи. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Діоніса, давньоіранського Мітри, слов’янського Хорса та ін. Дати цих свят припадали якраз на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, «повороту до весни».

У християнській традиції 25 грудня пов’язується з Різдвом – народженням Ісуса Христа. У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Те саме відбувалося й на території Київської Русі: починаючи з Х століття, коли на наших землях було запроваджене християнство, свято Різдва Христового стало невід’ємною частиною нашої культури.

Перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті. Проте чимало язичницьких традицій збереглося, зокрема, сільськогосподарський хліборобський календар. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського року отримав новий, християнський зміст, як Різдво – свято народження Сина Божого, Спасителя світу. Відповідно змінювалася й обрядовість, хоча й до цього часу в українських народних різдвяних обрядах прослідковуються давні, язичницькі вірування.

Зараз свято Різдва Христового відзначається 25 грудня за григоріанським календарем та 7 січня – за юліанським. Чому ж так відбувається і яка різниця між цими календарями?

Юліанський календар був запроваджений у 46 році до нашої ери з ініціативи Римського імператора Юлія Цезаря. За його наказом олександрійський астроном Созіген адаптував римську систему літочислення до єгипетського сонячного календаря і створив календарну систему, якою користувалися протягом багатьох наступних століть.

У 325 році Нікейський собор постановив вважати юліанський календар обов’язковим для всіх християнських країн. Але через неточність в обчисленнях часу, рік в юліанському календарі був довший, ніж астрономічний, на 11 хвилин і 13,9 секунд. Тому кожні 128 років юліанський календар відставав від астрономічного на одну добу. В середині ХVI століття ця різниця складала вже 10 днів.

У 1582 році папа Римський Григорій ХІІІ провів календарну реформу, щоб наблизити церковні свята до астрономічних подій. Для того, щоб вирівняти похибку юліанського календаря, папа видав спеціальну буллу, за якою після 4 жовтня 1582 року наставало одразу 15 жовтня.

Новий календар за іменем папи називається григоріанським, він точніший за юліанський і досі визнаний світом як міжнародний стандарт. Першими Григоріанський календар ввели Італія, Франція, Іспанія, Португалія та Річ Посполита. Проте на цей час між східною і західною церквою уже був розкол, тому коли Григорій XIII запропонував Константинопольському Патріарху Ієремії II перейти на новий календар, пропозицію було відкинуто.

У ХVІІІ столітті на нову систему літочислення перейшли протестанти, зокрема Англія, Норвегія та інші країни. Православна ж церква продовжувала дотримуватися старих традицій. Коли Петро І запропонував московському патріархові перейти на григоріанський календар, той заявив, що хай краще уся земля піде в пекло, але жити за одним календарем з Римським папою православна церква не буде.

І так продовжувалося аж до 1918 року. 24 січня 1918-го за Декретом Раднаркому, підписаним Леніним, Росія перейшла на григоріанський календар. Відповідну постанову прийняла й Центральна рада Української Народної Республіки. Звісно, що ці рішення не були вказівкою для РПЦ, української православної та греко-католицької церков. Вони продовжили користуватися юліанським календарем.

З того часу й до сьогодні українці, як і інші православні християни, що знаходяться під впливом РПЦ, живуть за двома календарями одночасно. У повсякденному житті, як і більшість країн світу, ми користуємося григоріанським календарем, а у житті церковному – юліанським.

Через те, що в Україні та Росії навіть у світському житті григоріанський календар було прийнято аж 1918 року, різниця між календарями набігла в 13 днів. Тому виникає подвійна колізія із датами церковних, державних і народних свят. Якби ми повністю перейшли на Григоріанський календар, то Новий рік залишився б для нас у звичну дату – 1 січня, проте Різдво ми мали б святкувати 25 грудня. А оскільки церква продовжує жити за старим юліанським календарем, то ця дата припадає на 7 січня за григоріанським календарем. Але тоді й Новий рік мав би наставати не 1-го, а тільки 14 січня…

І хоча традиції святкуванню Різдва в січні всього 100 років, вона міцно закріпилася в суспільстві. Але… Протягом століть християни готувалися до Різдва Господнього, витримуючи Різдвяний піст, потім святкували Різдво, а вже потім зустрічали Новий рік. Зараз же для православних християн Новий рік припадає на сорокаденний Різдвяний піст, коли забороняються будь-які веселощі, вживання скоромної їжі й, особливо, алкоголю. А через те, що з плином часу різниця в датах у юліанському та григоріанському календарях тільки зростає, православні церкви, що живуть за юліанським календарем, з 2101 року відзначатимуть Різдво вже не 7, а 8 січня. І з кожним століттям ця дата за юліанським календарем посуватиметься все далі й далі…

Сьогодні за юліанським календарем живе невелика кількість церков: Московська, Єрусалимська, Сербська, Грузинська, афонські монастирі, а також Українські православні та греко-католики (хоча й вони святкують Різдво саме 25 грудня, тільки за юліанським календарем). Це 25% від усіх християн світу.

Але вже навіть частина вірних РПЦ перейшли на новий стиль. Ще у 20-х роках минулого століття Латвійська православна церква Московського патріархату за благословенням патріарха Тихона щороку здійснює різдвяні богослужіння 24 і 25 грудня. Албанія, Молдова й Білорусь, хоч і святкують Різдво в січні, 25 грудня мають вихідний день. Кілька років тому до них приєдналась і Україна.

Держава ніби й не втручається у церковні справи, та водночас дає можливість своїм громадянам обирати, коли відзначати одне з найбільших християнських свят. Таким чином, задоволеним залишається і консервативне населення, котре важко приймає зміни, і молодь, яка зазвичай підтримує перехід на григоріанський календар. Як буде далі – покаже час, та головне – календар має відповідати логіці, а не традиції.

Наталія Пугач, старший науковий співробітник історичного музею Кам’янського державного історико-культурного заповідника