(до 425-річчя від дні народження Богдана Хмельницького,

українського військового, політичного, державного діяча)

«… умыслили есмя ему местечка или городки:

Медведовку, Жаботин с слободкою Каменкою

и с лесами Бовтышем и Нерубаем, замеряя

по Черной Ташлык и далее, правом

поместным вечным дати и даровати…

он сам, жена и дети мужского пола…

держати и владети ими будут вечными времены».

Саме такою є перша письмова згадка про Кам’янку в Привилеї польського короля Яна Каземера Богдану Хмельницькому, гетьману війська запорожського від 27 березня 1649 року.

Ім’я гетьмана є знаковим в історії нашого міста.

В королівській Грамоті Кам’янка названа слободкою (від слова «слобода́, свобода» - у Східній Європі XVI—XVIII століття різновид поселення-колонії). У литовсько-польську добу в Україні - козацька колонія, або новозасноване поселення з власним самоврядуванням, мешканців якого власник (держава, церква і головно магнати) звільняв на деякий час (зазвичай 15—25 років) від виконання повинностей (оплати чиншів тощо), щоб дати їм змогу якнайшвидше освоїти нові землі, налагодити свої господарства на новому місці. По закінченні терміну пільг поселенці втрачали свою незалежність, хоч інколи користувалися ще деякими полегшеннями. Слобода Кам’янка, скоріш за все, була заснована селянами-втікачами від польського гніту на початку ХVІІ століття. Кам’яниста місцевість забезпечувала втікачам сховок від переслідувачів. Звідси і назва самого поселення. Згодом, як і інші подібні зимівники, Кам’янка дістала визнання і право вільного господарювання від польських магнатів.

Документального підтвердження своїх привілеїв, щодо Кам’янки та інших земель, гетьман домігся від короля 27 березня 1649 року після переможних битв під Корсунем та Жовтими водами, в яких брали участь і козаки Кам’янської сотні. Через п'ять років московський цар Олексій Михайлович жалуваною грамотою підтвердив права Хмельницького.

Таким чином історія нашого міста тісно пов’язана з ім’ям видатного українського військового, політичного і державного діяча Богдана Хмельницького. Саме він один з тих, хто стояли біля витоків його становлення.

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Як зазначав Михайло Грушевський: «Особиста біографія Хмельницького настільки ж убога на реалії і безсумнівні факти, наскільки багата на легенди».

Народився майбутній гетьман в селі Суботові (нині Черкаська область, Україна, тоді Київське воєводство, Річ Посполита) близько 27 грудня 1595 (6 січня 1596). При хрещенні отримав подвійне ім’я – Богдан-Зиновій, другим ім’ям ніколи не користувався.

Батько – чигиринський підстароста Михайло Хмельницький – перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім у його зятя Івана Даниловича. Мати походила з козацького роду.

Факт шляхетства Хмельницького не доведений. За найпопулярнішою версією, його батько-шляхтич внаслідок баніції (лат. Bannitio – позбавлення всіх прав) був позбавлений титулу.

Згодом шляхетство отримав син гетьмана – Юрій Хмельницький від короля Яна ІІ Казимира 1659 року, під час нобілітації (юридичне надання монархами прав монархічної гідності або титулу, введення у стан шляхетства).

Логічним є припущення, що Богдан отримав початкову домашню освіту, а далі навчався в парафіяльній школі. Окремі історики зазначають, що майбутній гетьман також навчався у школі при якомусь з київських монастирів. Пізніше, десь в 1609 році, батько віддав його до Львівської Єзуїтської колегії. Там Богдан Хмельницький був учнем Андрея Ґонцеля-Мокрського, доктора теології, відомого письменника й проповідника. Навчання тривало п’ять-сім років.

Ті, кому пощастило спілкуватися з полководцем, звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю гетьмана. Богдан Хмельницький досконало володів польською, турецькою, татарською, французькою і латинською мовами. Сучасники стверджують, що гетьман був відмінним оратором та дуже любив каву. Посли європейських держав, які перебували при гетьманському дворі в Чигирині і для яких цей напій був незвичним, буквально змушували себе його пити, щоб не образити Хмельницького. Гетьман полюбляв веселі застілля, народні пісні і був привітним господарем, грав на бандурі. Вважався знавцем зброї і коней. У повсякденному житті був дуже скромною людиною. Носив простий козацький одяг і лише під час урочистостей чи дипломатичних прийомів одягав коштовне вбрання. Гетьманський палац у Чигирині не вирізнявся якоюсь особливою пишністю. Хмельницький вживав ту саму їжу, що й інші козаки, не відмовлявся від міцних напоїв. Його захопленням були голуби, у різновидах яких він розбирався досконало. Після смачного обіду чи вечері гетьман курив турецьку люльку, міг заграти на бандурі. Як більшість людей того часу, Хмельницький не мислив свого життя поза Богом. «Все на світі, і добре і лихе, діється з волі Божої», – говорив він. Шведський посол Гетгард фон Велінг, який був на прийомі у гетьманському палаці у січні 1657 р., звітував своєму королеві Карлу Х: «Другого дня по тім призначив мені авдієнцію гетьман і, обмінявшись чемностями, запросив мене до столу, як се у них прийнято. По тім обіді було спом’януте з похвалами ім’я і діла Вашої Королівської Величності. Оскільки гетьман живе просто і скромно, так, що у тім же покою, де він давав авдієнцію, їсть, спить і всю свою родину при собі тримає…»

Богдан Хмельницький був одружений тричі. Свій перший шлюбний союз гетьман уклав з Ганною Сомко близько 1625-1627 р. Після її смерті 1649 року він одружився з Оленою (Мотроною) Чаплинською (своїм найбільшим коханням), яка згодом стала приводом для початку активної діяльності полководця і виступу проти Речі Посполитої. Олена була страчена його сином Тимошем у травні 1651 року за підозрою у зраді. Третьою дружиною, яка перебувала з ним до самої смерті, стала Ганна Золотаренко, міщанка з Корсуня. Радниця Хмельницького і розпорядник сімейного скарбу, вона надовго пережила його, і в 1671 році стала черницею Анастасією Києво-Печерського жіночого монастиря.

Хмельницький мав двох синів і чотирьох доньок (за деякими даними, семеро дітей). Старший син Тимофій (Тиміш) був одружений з донькою молдавського господаря Василя Лупула – Розандою (Роксандою). Його Хмельницький вважав своїм спадкоємцем, але Тиміш загинув 15 вересня 1653 року, смертельно поранений під час облоги молдавської фортеці Сучави. Він залишив двоє дітей-близнят, доля яких невідома. Молодший син Хмельницького – Юрій (Юрась) навчався в Києво-Могилянській Колегії, і 1657 року, ще за життя батька, був обраний гетьманом-наступником при реґенті Івані Виговському. Загинув 1679 в битві під Кизикерменом. Донька Хмельницького Катерина (Олена) була одружена з Данилом Виговським і після його смерті в московському полоні стала другою дружиною гетьмана Павла Тетері. Померла у 1668 році. Друга донька - Степанія - була дружиною Івана Нечая. 4 грудня 1659 року під час облоги Бихова Степаниду разом з чоловіком взято у полон. Припускають, що її заслано в Сибір. Імена двох інших доньок гетьмана (одна з них була за корсунським сотником Глизьком (Улезком), а друга вийшла за новгород-сіверського козака Л. Мовчана у 1654р.) лишилися невідомими. Гетьманський рід Хмельницького згас у кінці XVII століття.

Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився.

В битві під Цецорою (1620–1621 роки) майбутній гетьман потрапив до османського полону. В 1622 році втік, повернувся до Суботова. Осівши на хуторі, займався мирним господарюванням. Але воно тривало не довго.

Богдан Хмельницький тривалий час підтримував польського короля. Одначе підступний вчинок підстарости Чаплинського вніс зміни в подальший союз із Польщею. Після нападу на хутір Суботів, де проживав гетьман, майбутній державний діяч був змушений шукати правди в суді. Засідання не привело до бажаного результату, і Богдан Хмельницький звернувся до польського короля. Але й тут він не знайшов бажаної підтримки: Владислав закликав майбутнього гетьмана покарати свого кривдника, але надавати підтримку не захотів. Смерть сина та свавілля підстарости стали поштовхом для Хмельницького до рішучих дій.

Володіючи небувалою ораторською майстерністю та маючи природжений дипломатичний дар, Богдан Хмельницький зумів схилити на свій бік козаків. Його проголошують гетьманом і підтримують в боротьбі проти Речі Посполитої. 22 квітня 1648 року почався виступ полководця проти Польщі. З цього моменту й бере початок національно-визвольна війна українського народу проти польського гніту. Далі були переможні битви під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, урочистий в’їзд гетьмана в Золоті Ворота Києва та благословення патріарха єрусалимського Паїсія і відпущення всіх гріхів.

Однак подальші воєнні невдачі, постійне зрадництво з боку кримців призвели до того, що полководець прийняв рішення перейти під протекторат Московії. Так, у 1654 році Українська держава була прийнята під руку Московського царя.

Безперервна кулуарна боротьба Росії і Речі Посполитої породили в Богдана Хмельницького зневіру в обидві великі держави. Здоров’я гетьмана було підірваним, він часто хворів. Військові невдачі не закінчувалися і ще більше ослаблювали його.

Упокоївся Богдан Хмельницький вранці 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня був похований у Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких.

Після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де воно перебуває нині – невідомо. Власне, існує дві версії цієї події, так звана польська й українська. За польською версією, руський воєвода Стефан Чарнецький 1664 року напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив, а попіл вистрілив з гармати.

Український варіант це припущення повністю відкидає, мовляв, тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху Хмельницького може бути «Семидубова гора» в с. Івківці, що неподалік Суботова. Можливо, також, що Гетьман похований у Іллінській церкві, у склепі, який виявили у 2019 р. Доказів підтвердження обох версій поки що немає.

Богдан Хмельницкий має біографію суперечливу. Зрозуміло одне: він був великим сином свого народу, зумів дати всім українцям віру в свою державу і силу боротися за неї до переможного кінця. Донині пам’ять про Богдана Хмельницького гріє серця справжніх патріотів.

Тамара Боровко, науковий співробітник

історичного музею Кам’янського ДІКЗ