29 вересня в Україні відзначається День пам’яті жертв Бабиного Яру. Саме цього дня, 29 вересня   1941 р., нацисти розпочали тут масові розстріли. Протягом двох років (1941–1943) німецька окупаційна влада та її каральні органи перетворили урочище на місце постійних убивств, що тривали майже 103 тижні і проводилися щовівторка та щоп’ятниці. Бабин Яр став справжньою братською могилою і символом Голокосту в Україні.
     Перший розстріл відбувся 27 вересня, коли були знищені 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, що знаходилась поблизу. Наступними жертвами стали роми, 5 таборів яких навколо Києва були цілковито знищені за кілька днів. Далі нацисти взялися за єврейське населення. 
    Вони «працювали» за вже випробуваним сценарієм: 28 вересня у Києві з’явилися оголошення, в яких усім євреям міста наказували зібратися зранку наступного дня на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова. Необхідно було мати при собі документи, гроші, цінні та теплі речі. За непокору загрожувала смертна кара. Водночас Києвом розпускалися чутки, ніби євреїв «евакуйовуватимуть» – імовірно, до Палестини. 
     У понеділок 29 вересня десятки тисяч людей почали збиратися біля призначеного місця. Багато з тих, хто прийшов, насправді гадали, що їх переселятимуть. Таке вже бувало в єврейській історії, таке вже було нещодавно у Варшаві, де євреїв переселили в гетто. Тому нескінченна колонна людей покірно, пішки йшла до колишнього єврейського цвинтаря. Це були переважно жінки, малюки, підлітки, старі, інваліди на возиках, а також немічні, котрі не могли самі пересуватися – їх несли на ношах. Натомість чоловіки призовного віку були на фронті.
    Опинившись у районі, оточеному колючим дротом і поліцією, люди втрачали можливість повернути назад – пастка зачинилася. І навіть коли, просуваючись далі вперед, вони чули гавкіт собак і постріли, порятунку вже не було. «Дорога смерті» починалася від рогу сучасних вулиць Мельникова та Дорогожицької. 
   Роздягнутих людей заганяли донизу групами по 10 осіб та розстрілювали – планомірно, цілеспрямовано, неначе виконуючи якусь тоскну, буденну роботу. Колишній шофер в зондеркоманді 4а Фріц Хефер на допиті 27 серпня 1959 року свідчив: «Це був конвеєр, що не розрізняв чоловіків, жінок і дітей. Дітей залишали з матерями і розстрілювали разом з ними. Я спостерігав за всім цим недовго. Підійшовши до ями, я настільки злякався побаченого, що не міг довго туди дивитися. Трупів у ямі було вже 3 ряди завдовжки близько 60 метрів. Скільки пластів лежало один на іншому, я розгледіти не міг».
     За два дні (29-30 вересня) загинула 33 771 особа. Згідно з німецькими документами, розстріли в Києві безперервно продовжувалися до середини листопада 1941-го. Основну масу розстріляних у цей період становили євреї. Наймолодшій жертві було 3 дні, а найстаршій – 103 роки. Розстрілюючи людей, окупанти не рахували дітей до 3 років. Речі загиблих відвозили на склад, що містився в одній із шкіл міста. Нацисти передали їх етнічним німцям, які проживали на окупованих територіях. Такий от секенд хенд на крові.
    Впродовж жовтня у Бабиному Яру були вбиті ще тисячі – радянські військовополонені, партизани, цигани, психічно хворі, українські націоналісти-повстанці заручники, моряки Дніпровської флотилії... Бабин Яр став своєрідною "фабрикою смерті", де знищувалися ті, кому нацисти та їхні поплічники відмовили у праві на життя. Вбивства продовжувались до середини жовтня, зрештою, було вбито майже всіх київських євреїв – 50 тисяч людей, а також 10 тисяч ромів. 
  Щоб приховати злочини нацистів, німецькі сапери підірвали схили і засипати тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.
    Взимку 1941-1942-го у Бабиному Яру загинули члени Організації українських націоналістів. Загалом тут було закатовано 621 українського патріота, серед яких і видатна українська поетеса, член Організації Українських Націоналістів Олена Теліга та її чоловік. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а 6-го до Києва увійшла Червона армія.
   У 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна кількість закатованих у Бабиному Яру – близько 100 тисяч осіб. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру – від 70 тис. до 200 тис. осіб. 
    Напередодні дня вшанування жертв Бабиного Яру в історичному музеї Кам’янського заповідника було проведене тематична заняття «Бабин Яр: без права на життя», яке відвідали учні 9 класу Кам’янського ліцею №1. Адже усі ми маємо пам’ятати про цю трагедію, щоб нічого подібного ніколи більше не відбулося.