Справжній поет завжди поділяє долю свого народу. Усе талановите міцно тримається національного. Відірваний від України на 10 років Т.Шевченко, вжившись у чужомовне середовище, не полишає писати рідною мовою на рідні теми. Те ж саме можна говорити й про І.Франка, що писав багато польською, німецькою, а також про Л.Українку, М.Коцюбинського… Величезними гонорарами не вдалося заманити на петербурзьку сцену Марію Заньковецьку.
А Ліна Костенко – лиш «інструмент, в якому плачуть сни мого народу», і те, що її непокоїть – «це і є, напевно, Україна». Завдяки св
...
Читати далі »