Кам'янський державний історико-культурний заповідник
Нд, 26.05.2024, 22:49
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар
«  Жовтень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 86

Наші друзі

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Кам'янська районна державна адміністрація Міністерство культури України Управління культури Черкаської ОДА
Кам'янка 
Головна » 2020 » Жовтень » 28 » “Гарячі” жнива літа 1906 р. у Кам’янці До 115-річчя початку І-ої революції 1905 – 1907 рр. в Російській імперії
16:31
“Гарячі” жнива літа 1906 р. у Кам’янці До 115-річчя початку І-ої революції 1905 – 1907 рр. в Російській імперії

В рік 100-ліття Української революції 1917 – 1921 рр. доцільно згадати і її історичних попередників та події, котрі заклали базовий фундамент подальших всенародних національних акцій. Самі такі ознаки за своїм змістом мали революційні перипетії 1905 – 1907 рр., які проходили і на теренах Кам’янського краю.

Традиційно для історії Російської імперії, поштовхом до початку революційних зрушень стала невдала війна. Нагадаємо, що саме поразка у Кримській війні 1853 – 1856 рр. і селянський рух після її завершення обумовив скасування кріпосного права 1861 р., а капітуляції на фронтах І Світової – взагалі призвели до розпаду Російського самодержавства у 1917 р. Цей же фактор стосується і російсько-японської війни 1904 – 1905 рр. Економічні витрати на військо, проблеми із мобілізацією, невдалі військові дії і викликана цим деморалізація солдатів спричинила значне невдоволення серед населення. На фоні таких обставин, головні соціальні проблеми – малоземелля селян, складні умови праці, низька зарплатня робітників – стали звучати ще з більшою силою, що і призвело до масових заворушень.

Після жорстокого розгону у Петербурзі 9 січня 1905 р. робітничої демонстрації, в багатьох містах імперії Романових стартували велелюдні протестні маніфестації. Такі акції впродовж першої половини 1905 р. відбувались і на території Шевченкового краю – Черкасах, Умані, Смілі та ін. Одними з перших в межах сучасної Кам’янщини, в рамках революції 1905 – 1907 рр., повстали жителі с.Грушківка. У червні 1905 р. робітники місцевого цукрового заводу та Грушківської економії, які належали графу Бобринському, застрайкували з вимогою поліпшення умов праці: збільшення зарплати, зменшення робочого дня (з 12 год. до 10-ти), покращення побутових умов тощо. Через блокаду селян, робота цукрового заводу та економії була паралізована. Бобринському довелось викликати військовий загін для приборкання виступу та охорони власних маєтностей. Через тиск поліції та деякі недоліки в організації, страйкарі розійшлись, домігшись лише незначного підвищення оплати праці.

Надактивна революційна хвиля 1905-го наприкінці року поступово згасла, розвинувшись з новою силою вже наступного 1906-го р. Приводом до велелюдних протестних виступів в Україні став розгін робітничих маніфестацій в найбільших містах: Києві, Олександрівську, Харкові, Горлівці, Катеринославі та ін. У відповідь на антинародні дії царської влади, основне ядро населення – селянство – все активніше вимагало виконання власних справедливих ініціатив. Зокрема, селяни бажали виділення для них більших та кращих земельних угідь, підвищення оплати праці натурою, відмови від практики залучення на сезонні роботи заробітчан із інших губерній тощо. Однак, звиклі до ледь не дармової робочої сили поміщики, в більшості, з обуренням ставились до такого “самоуправства” з боку селян. Взаємна непоступливість викликала агресію і, як наслідок, протистояння. В результаті виникали різного роду зіткнення, залучення військ, грабунки і знищення панських маєтків та ін.

В середині 1906 р. до кам’янських Давидових все частіше стали доходити тривожні новини про антипоміщицькі виступи селян в ближніх і дальніх маєтках. В ході революційних протистоянь люди часто пускали “червоного півня” – підпалювали панські поля і маєтки. Коли виникали такі пожежі в церквах били набат, щоб зізвати людей на локалізацію вогню. Ці звуки дзвонів чули й Давидові в сусідніх від себе помістях. Щоб убезпечити себе і родину, власники Кам’янки вжили заходів – посилили охорону маєтку, стали їздити озброєними, були напоготові до різного роду нападів тощо. Всі ці неприємні очікування справдились.

Одного дня, на поч. літа 1906 р. до спадкоємця кам’янських земель – Льва Олексійовича Давидова (місто й околиці належало його дядьку – Миколі Давидову), приїхав посланець із Підлісної економії, повідомивши про її підпал. Відразу ж Давидові й управитель економії Варшавін вирушили на місце події. Підпал економії був зроблений зі сторони поля. Дощів якраз не було, тому загорілось усе миттєво. Палала конюшня, волівня, сараї для свиней і молодняка тощо. Але пожежники й допомога прибули вчасно, всю худобу було виведено, а вогонь знищив лише солом’яний дах великих будівель і кілька сараїв. Після локалізації пожежі, для унеможливлення її повторення, Л.О.Давидов розпорядився зробити залізний дах у вигорілих спорудах та побудувати кілька нових господарських приміщень. Підлісна економія стала першою, але не останньою “жертвою” селянського руху в Кам’янці 1906 р.

Перед початком жнив, в перших числах червня 1906 р. делегація революційно налаштованих селян в кількості бл. 200 осіб пішли на переговори із власником містечка М.Давидовим. Ця зустріч відбувалась біля Зеленого будиночка, де мешкав Микола Васильович. Селяни вимагали: збільшити частку їхніх надходжень за збір врожаю (працювати за 4-5 сніп, а не 10-12, тобто збільшити селянську частку з 8-10 до 20-25 %), відрядити з Кам’янки селян із Полтавщини (вони здешевлювали вартість робочої сили), продати місцевому населенню, а не Бобринському, землі в районі Зрубанця та залучати селян, а не найнятих деінде підрядників, для підвозу дров і буряків до цукрового заводу. М.В.Давидов у різкій формі відкинув всі вимоги протестувальників, пригрозивши розправою. Але революціонери не згнітились і продовжували свої дії.

Наступного дня кам’янські селяни вигнали із містечка найнятих с/г-працівників із Полтавської губернії. Через малоземелля і безземелля селяни з різних територій снували від місця до місця у пошуках сезонних робіт. Це було вигідно поміщикам, які їх наймали за мізерну ціну, змушуючи місцеве населення погоджуватися на ту оплату, котру пропонували приїжджим наймитам. Такі речі відбувалися і в Кам’янці, що змусило селян вигнати приїжджих, щоб поставити Давидовим свої умови.

Після вигнання полтавців, селяни в Кам’янці забунтували і не вийшли на збір врожаю. Ніякі умовляння, заклики і навіть погрози не змінили настроїв людей. Так безрезультатно пройшло кілька днів. Селяни вимагали виконати поставлені ними вимоги, а інакше погрожували спалити поля.

Через патовість ситуації наслідник Кам’янського маєтку Л.О.Давидов звернувся до свого дядька – Дмитра Васильовича Давидова. Останній займав посаду предводителя дворянства та був приятелем Київського губернатора. Саме Дмитро Давидов викликав телеграмою до Кам’янки загін драгунів. 11 червня 1906 р. напівескадрону драгунського полку наказано передислокуватися з Чигирина до Кам’янки. Наступного дня солдати прибули до нашого містечка, розмістившись в окремо відведених для них приміщеннях поряд із господарськими будівлями Миколаївської економії. Військові мали тут “навести порядок”. Але селяни були зовсім іншої думки.

В першу ж ніч перебування військової залоги у Кам’янці було запущено “червоного півня”. Запалала Миколаївська економія. Підпал здійснили з боку поля, з очевидною цільовою направленість у сторону приміщень, де розмістився загін драгунів. Оскільки більшість будівель економії – конюшні, амбари для зерна, загони для худоби, сараї – були дерев’яні, вони швидко загорілись. Однак, військові вчасно виявили пожежу і евакуювались. Дерев’яний дах все ж кращий варіант, аніж солом’яний, тому коней та різні речі також вдалось прибрати, в цілому обійшовшись без втрат.

Власне економія постраждала значимо. Не зважаючи на залучення пожежних частин із сусідніх маєтків, рятувальники не встигали качати воду та гасити полум’я. Місцеве ж населення свідомо саботувало порятунок панської економії, розраховуючи, таким чином, на виконання їхніх вимог. Люди стояли на високому насипі біля залізниці, спостерігаючи за процесом. Це нагадувало сучасний анекдот: “А банк горів, пожежник дивився, кредит гасився…”. Солдати навіть силували селян допомагати ліквідовувати пожежу, але ті сховались під мороком ночі і розійшлись по домівках.

В день 13 червня почався “розбір польотів”. Командир роти драгунів вимагав видати паліїв. Але, зрозуміло, через об’єктивні і суб’єктивні обставини, ні Давидові, ні управитель економії Варшавін знати імена зачинщиків не могли. Тоді військові, як акт відплати, кинулись до селян, щоб за їх рахунок утримувати свою залогу. У людей стали відбирати худобу, хліб, зерно, молоко, масло та ін. Лев Олексійович Давидов, розуміючи, що такі дії солдат ще більше посилить протистояння, миттєво виїхав до офіцера роти для залагодження ситуації. До вечора ці безчинства припинились. Вже наступного дня селяни, очевидно розуміючи безперспективність виконання своїх вимог та злякавшись дій військових, почали збирати врожай, погодившись на 11-й сніп (9 % від зібраного). Через кілька діб, переконавшись у відновленні с/г робіт, загін драгунів залишив містечко.

Таке налагодження ситуації ще не принесло повного спокою у краї. Через 2 місяці після пожежі у Миколаївській економії сталася пожежа у сусідній Покровській. Її власники – юрчиські Давидові – також не змогли знайти винних, зазнавши різних господарських втрат. Селянській бунти відбулись у сусідній Юрчисі, Грушківці, Вербівці та ін. У Юрчисі, наприклад, для утихомирення населення були використані війська, а у Вербівці – застосували нагайки.

Опісля, коли селянський рух остаточно пішов на спад, прокотилась хвиля царської реакції. В’язниці нашого містечка заповнились арештованими селянами з Юрчихи, Грушківки, Кам’янки, Вербівки. Кілька найактивніших селян за участь у революційні боротьбі, для “забезпечення спокою” були без суду заслані до Вологодської і Архангельської губерній. Вже пізніше, у період розгортання Української революції 1917 – 1921 рр., один із ватажків селянського руху 1905 – 1907 рр. – Гнат Грабовий – звільнившись із заслання, в урочистій обстановці, у квітні 1917 р. був зустрінутий вдячною кам’янською публікою. Тоді в українського народу було багато позитивних очікувань, які на жаль не втілились у реальність…

Таким “спекотним” було літо 1906 р. у Кам’янці. Революційна хвиля 1905 – 1907 рр., дійшовши до нашого містечка, вилилась у масовий селянський рух. І хоча вимоги населення реалізовані не були, люди показали, що сила – в єдності, а спільними зусиллями можна протистояти навіть всеохоплюючій державній машині. Дане твердження актуальне і в наші дні.

ОЛЕКСАНДР МУШТА,

завідувач музеєм

О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського

Кам’янського заповідника

Прикріплення: Картинка 1
Переглядів: 203 | Додав: zapovidnuk1995 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Кам'янський ДІКЗ © 2024
Конструктор сайтів - uCoz