Кам'янський державний історико-культурний заповідник
Нд, 26.05.2024, 22:34
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар
«  Жовтень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 86

Наші друзі

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Кам'янська районна державна адміністрація Міністерство культури України Управління культури Черкаської ОДА
Кам'янка 
Головна » 2020 » Жовтень » 28 » «Кам’янка для мене як Божий знак…» 1 липня виповнюється 81 рік із дня народження письменника Сергія Носаня
16:23
«Кам’янка для мене як Божий знак…» 1 липня виповнюється 81 рік із дня народження письменника Сергія Носаня

Овіяне духом поезії, місто Кам’янка на Черкащині стало колискою для багатьох творчих людей. Серед них виділяється ім’я заслуженого діяча мистецтв України, талановитого письменника, журналіста, лауреата літературної премії ім. Василя Симоненка «Берег надії» (1994р.) та літературно-мистецької премії ім. Михайла Старицького (2001р.), Сергія Луковича Носаня. Хоча він і не народився в Кам’янці, але значний період життя письменника пов’язаний з містом на скелястих берегах Тясмину. Вперше С.Носань, студент Черкаського педагогічного інституту, приїхав у містечко восени 1963 року, в гості до майбутньої дружини Валентини Миколаївни Гордієнко, з якою разом навчався. Про Кам’янку, рідне місто нареченої, Сергій Лукович чув і раніше, знав, що воно славиться своєю цікавою і різноманітною історією, але побувати тут раніше йому не довелося.

Сергій Носань народився 1 липня 1939 року у с. Дубинка Чорнобаївського району Черкаської області у хліборобській родині. На жаль, рідне село майбутнього письменника, коли він був ще зовсім малим, поглинули води Кременчуцького водосховища. Біль за втраченою малою батьківщиною не відпускав С.Носаня впродовж усього життя.

Але в його житті з’явилася Кам’янка, яка стала для нього рідною, адже тут він прожив з родиною впродовж 20-ти років. «Кам’янка для мене як Божий знак, – зізнавався письменник, – не даремно я тут написав свої перші серйозні твори».

Сергій Лукович Носань ще в студентські роки друкував у пресі власні оповідання, етюди, вірші. Але його головний літературний дебют відбувся у травні 1976 року, коли було надруковано повість письменника «Стежка в зеленому житі».

Першим критиком і поціновувачем усіх його творів завжди була дружина Валентина Миколаївна. До того ж, багато зі щойно написаного Сергій Лукович надсилав Юрію Мушкетику і вважав його своїм хрещеним батьком у літературі. Саме Мушкетик, прочитавши «Стежку в зеленому житі», надіслав її спочатку до львівського журналу «Жовтень». А згодом похвалився головному редактору «Вітчизни» Любомиру Дмитерку, що прочитав гарну повість молодого невідомого письменника з Кам’янки, що на Черкащині, та передав її для друку в «Жовтень». На що Дмитерко відразу ж зауважив: «А чого не дав повість нам, ми б її відразу надрукували?» Ю.Мушкетик був впевнений, що найпопулярніший київський журнал перевантажений, але коли зрозумів, що «Вітчизна» готова відразу друкувати повість С.Носаня, вибачився перед «Жовтнем» і забрав твір.

Про повість схвально відгукнулися критики, літературознавці й читачі, твір мав широкий резонанс. Патріарх української літератури Олесь Гончар написав С.Носаню: «Стежка в зеленому житі», на мою думку, – оце і є головна стежка вашого життя. Тож не марнуйте себе ні на що, а віддавайте себе передусім на діло святе. Вашій душі є що сказати».

Гарні відгуки про твір надихнули Сергія Луковича і він з новою силою поринув у роботу. В Кам’янці він пише свою наступну повість «На баркасі», яку журнал «Вітчизна» друкує в 1977 році, після чого письменника, який ще не має окремої книжки, а лише газетні та журнальні публікації, приймають до Спілки письменників України й Радянського Союзу.

А закон завжди був такий – до найпочеснішої письменницької організації приймали тих, хто вже видав книгу. Отож, при обговоренні кандидатури Сергія Носаня письменники говорили про його журнальні публікації і відсутність книжки. Але втрутився О.Гончар і сказав, що «є книжка чи немає, а є повість, є слово новел, то такого чоловіка і без книжки можна приймати». До того ж, на підтримку Сергія Луковича виступив Василь Земляк, який зауважив, що «Стежка» – це краще, що він прочитав у нашій літературі за останні 5 років. Проголосували одноголосно.

Кам’янський період став вирішальним в житті письменника, з 1977 року він повністю переходить на творчу працю, займаючись лише журналістикою та письменницькою роботою. Працювати Сергій Носань любив зранку. Вставав зазвичай о 5-тій год., в ранню пору йому гарно писалося. До редакції в такі дні приходив у доброму гуморі, але, коли щось не виходило і робота над новим твором гальмувалася, тоді було не до жартів. «Письменник, – говорив Сергій Лукович, – це величезна праця, але в цій праці завжди присутній поштовх. Поезії не притаманно сидіти й думати, бо це хвиля, сплеск, вилив емоцій, як мелодія в душі. Проза – зовсім інше. Потрібно працювати багато й наполегливо».

Великою популярністю користується іще один роман письменника, який безпосередньо пов’язаний з Кам’янкою, – “Голгофа любови». Твір присвячений декабристам, зокрема В.Л. Давидову, який був керівником Кам’янської управи Південного товариства, і його дружині Олександрі Іванівні. Історія кохання Василя та Олександри переплітається в романі з історією міста.

Звертає на себе увагу письменник і як майстер малої прози та драматург. У Кам’янці він пише багато новел, серед яких – «Кущ картоплі». Познайомившись з малою прозою С.Носаня О.Гончар відразу ж відгукується на неї: «Одержав від Вас книгу й журнал «Ранок» з новелами, – новели встиг прочитати, вони чудові. Надто ж цей «Кущ картоплі»… Слово просте, суворе, а в ньому повно любові. Мені здається, що Ви, як і Григір, вроджений новеліст, а в нашій сучасній прозі це – рідкість».

Для самого Сергія Носаня було важливим те, що Олесь Терентійович поставив його в один ряд з Григором Тютюнником, адже письменник не лише цінував його як надзвичайно талановитого майстра слова, їх, до того ж, пов’язувала міцна чоловіча дружба. На запрошення Сергія Луковича товариш приїздив до нього в Кам’янку, в березні 1974 року. Г.Тютюнник давно хотів побачити місто на скелястих берегах річки Тясмин на Черкащині, яке славилось своєю надзвичайно цікавою історією. Друзі гуляли в Тясминському каньйоні, навіть збереглися світлини з того пам’ятного приїзду Г.Тютюнника до Кам’янки. В той час подружжя Носанів з двома дітьми, донькою Оленкою та сином Андрійком, винаймали невеличку квартирку з однієї кімнати з верандою. Саме у цьому помешканні й зупинився Григір Тютюнник і саме тут читав свою новелу «Три зозулі з поклоном», співчуваючи другові, що жив і творив у важких умовах.

У 1983 році Сергія Носаня обрали головою обласної письменницької організації і родині нарешті дали квартиру, яку згодом вони обміняли на житло в Черкасах.

Але навіть коли С.Л.Носань із сім’єю у 1983 році поїхав з Кам’янки, місто, яке стало для нього рідним, і надалі надихало на нові творчі звершення. Письменник зізнається: «Кам’янка для мене – серцевина мого життя. Там я зустрів своє кохання – дружину, там діти мої виростали, там я творчо виростав сам. Це те, на чому тримаюся я сьогоднішній».

Кам’янчани пишаються своїм земляком. На творчі зустрічі з ним завжди приходило багато людей. Адже Кам’янка – це те місце, в якому Сергій Носань став письменником, де він знаходив натхнення для різнобарвних емоцій, нових тем, свіжих образів і воно стало для письменника рідним домом. Трагічна новина про те, що в лютому 2019 року Сергій Носань відійшов за межу вічності, відізвалася болем у серцях багатьох кам’янчан. Віднині Кам’янка навіки вкарбувала ім’я письменника у свою історію, відплативши увагою за увагу, прихильністю за прихильність, любов’ю за любов.

Таміла Чупак,

заступник директора Кам’янського державного

історико-культурного заповідника з наукової роботи

Переглядів: 177 | Додав: zapovidnuk1995 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Кам'янський ДІКЗ © 2024
Конструктор сайтів - uCoz