Кам'янський державний історико-культурний заповідник
Чт, 30.05.2024, 12:55
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар
«  Жовтень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 86

Наші друзі

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Кам'янська районна державна адміністрація Міністерство культури України Управління культури Черкаської ОДА
Кам'янка 
Головна » 2020 » Жовтень » 28 » Народні традиції Ой на Івана та й на Купала…
16:43
Народні традиції Ой на Івана та й на Купала…

Одне із найтаємничіших і найчарівніших літніх свят в Україні – свято Купала, що в давні часи символізувало весілля бога літнього сонцестояння з богинею води Даною. Цього дня, коли закінчувався сонячний цикл календарних дохристиянських свят, молоді брали шлюб, тому й присвячувалося воно молоді, а також створенню нової родини.

Після прийняття християнства свято Купала поєдналося з церковним святом – народженням Івана Хрестителя – і має тепер подвійну назву – Івана Купала.

За Густинським літописом, Купало був у наших предків богом багатства й щедрості, плодючості й добробуту. Свято Купала пов’язувалося з урожаєм, тому одна з найголовніших його ідей – це ідея плодоріддя. Усі купальські обряди й ритуали, магія – все спрямовувалося на підвищення врожайності. Оскільки доля урожаю залежить від тепла і вологи, в основу купальського свята покладено культ вогню і води, а також культ рослинності.

Вогонь – найважливіше джерело життя – це втілення сонця. Саме в ніч на Купала воно досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили. Недарма відзначався день Івана Купала в той час, коли сонце піднімалося найвище над землею, давало найбільше світла й тепла, виявляло найбільш чудодійну силу для всього живого (раніше це була ніч з 23 на 24 червня, якраз період літнього сонцестояння. Через перипетії з календарем зараз ми святкуємо це свято на 2 тижні пізніше, коли сонце вже починає втрачати свою силу).

Наші предки дуже цінували й поважали вогонь як святиню, вірили, що він взятий на землю від бога сонця. На Купала обов’язково розкладали багаття, вогонь для якого добували природнім шляхом, адже наші предки вірили, що «живий» вогонь – це частка сонячного тепла і світла, та сила, яка дає здоров’я і добробут людині, життя усьому, що існує на землі. Місце для вогнища вибирали на околиці села, на узліссі чи біля річки, найчастіше на пагорбах, щоб підняти священний вогонь найближче до сонця. Вогонь у давні часи запалював найстарший з роду; хмиз і дрова для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й різний мотлох та непотріб.

На Купала хлопці пускали з пагорбів обгорнуте соломою й запалене колесо, що символізувало сонце і його небесний біг. Цей обряд ніби утверджував перехід від літнього сонцестояння до поступового зменшення життєвої сили сонця. Своєрідним символом сонця в купальських обрядах були й вінки, які дівчата плели з квітів і запашних трав. Хороводи – то також своєрідний символ небесного світила, тому й водилися вони тільки «за сонцем».

Найважливіший момент купальського свята – стрибання молоді через вогнище, що, за давніми віруваннями, сприяло очищенню від гріхів і хвороб. Інколи багаття розкладали так, щоб, перестрибнувши через нього, відразу потрапити у воду, тобто здійснювався ритуал подвійного очищення. Вогонь і вода зв’язували пари, начебто благословляючи їхній шлюб, обіцяли здоров’я і багатодітність. Вірили також, що коли спалити у купальському вогні речі хворої людини, це принесе їй одужання. Вогонь на Купала допомагав чарувати урожай: чим вище полум’я, тим кращий буде урожай; чим вище хлопець перестрибне через вогнище, тим вищим буде колосся і тим краще воно вродить.

Попіл купальського вогню дуже цінувався: ним посипали подвір’я ї город для здоров’я і родючості. Використовували його і для лікування, а також у відьомській магії, тому вогнище на Купала охоронялося цілу ніч, щоб якась відьма не змогла узяти його для своїх нечистих справ.

Важливу роль у купальських обрядах виконувала й вода. Вважалося, що цього дня вона має цілющу силу, тому нею лікувалися і відганяли лихі сили. На Купала кожен мав скупатися, походити по росі, щоб не хворіти впродовж цілого року. Купальською водою дівчата причаровували хлопців; на вінках, пущених у воду, ворожили про майбутню долю.

Вшанування рослинності у період найбільшого розквіту відтворене в купальських обрядах, що пов’язані із зіллям та прикрашанням купальського деревця. Вірили, що зілля, зібране на Івана Купала, з «іванівською росою», має цілющу силу, тому його зберігали на покуті, під образами. Іноді дівчата зберігали на горищі й купальські вінки як обереги.

Купальське деревце (гільце) робили з вершка вишні, черешні чи верби, приносили на місце майбутнього святкування ще до заходу сонця. Прикрашали гілля стрічками й квітами, а на вершечок чіпляли вінки з калини та барвінку. Коли з’являлися перші зорі, починалося свято. Дівчата одягали вінки, запалювали на деревці свічки і повільно кружляли в хороводі навколо деревця, співаючи купальські пісні.

Незамінним купальським атрибутом були й Марена та Купало. Купало – головний персонаж свята літнього сонцестояння – це лялька або опудало із соломи, якому надавали чоловічої подоби. Марена, Мара (втілення смерті) – лялька жіночої статі. Після водіння хороводів навколо Марени й Купала їх спалювали або топили у воді, співаючи при цьому жалісливі пісні. Цей обряд – відгомін прадавніх жертвоприношень, а також культу покійників. Крім того, він символізує поховання усіх лихих сил і звільнення від них.

У всіх купальських ритуалах, звичаях, обрядах, піснях і ворожіннях ми бачимо прощання з літом, адже після цього свята усе тільки дозріває, але вже не росте. Тепло також поволі спадає. Тому поховання й оплакування опудала може бути й прообразом сонця-літа, рослинного зерна, що завмирає на зиму, щоб з приходом весни і теплими сонячними променями з новою силою прорости, воскреснути, ожити.

Із святом Івана Купала пов’язано багато чарівних легенд, найвідоміша з яких розповідає про квітку папороті, вогняну квітку щастя, що квітне лише раз на рік – в ніч на Івана Купала. Той, кому пощастить зірвати її, знатиме усе на світі, зможе відмикати без ключа усі замки, навіть зачаровані, без труднощів дістане усі скарби, закопані в землі. Здобути чарівну квітку дуже важко, бо охороняє її всяка нечиста сила. Та на сміливця чекає велика нагорода: людина буде завжди щасливою й багатою. Кажуть, щастя людське ходить цієї ночі по землі. І кому пощастить піймати його?..

Наталія Пугач, старший науковий

співробітник історичного

Музею Кам’янського ДІКЗ

Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2
Переглядів: 359 | Додав: zapovidnuk1995 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Кам'янський ДІКЗ © 2024
Конструктор сайтів - uCoz