14 березня в історичному музеї Кам’янського історико-культурного заповідника відбувся літературно-музичний вечір «О друже мій добрий! Друже незабутий!..», присвячений дружбі Тараса Шевченка і Якова де Бальмена.Саме йому, найкращому другові, побратиму по духу, письменникові, художнику, блискучому офіцеру, який загинув на безкінечній російсько-кавказькій війні, Шевченко присвятив один із своїх найсильніших творів – поему «Кавказ», написану в листопаді 1845 року у Переяславі. 
    Яків де Бальмен походив із давнього шотландського роду, гілки легендарного клану Рамсей, відомого вже у 12 столітті. На початку ХVІІІ ст. один із тодішніх Бальменів емігрував до Франції (саме тоді він отримав до прізвища префікс де), а через якийсь час опинився в Росії.
     Батько Якова, Петро Антонович де Бальмен, як і всі чоловіки роду, був військовим. Вийшовши у відставку, він одружився із донькою сенатора Софією Башиловою і оселився в Линовицькому маєтку (нині Пирятинського району на Чернігівщині), що дістався йому з посагом дружини. 
     У цьому маєтку 16 липня 1813 року і народився Яків де Бальмен, старший син подружжя. Отримавши ґрунтовну домашню освіту, він вступив до Ніжинської гімназії, ставши одним із кращих її випускників. 
     У Ніжині Яків познайомився з Євгеном Гребінкою та Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, які стали йому вірними друзями на все життя. Саме Євген Гребінка познайомив Якова де Бальмена з тарасом Шевченком.
     Дізнавшись про давню Шевченкову мрію – видання своїх творів у латинській транскрипції - Яків разом із своїм двоюрідним братом Михайлом Башиловим виготовив рукописний примірник омріяної книжки, у якій латиницею, каліграфічно, від руки переписано усі відомі на той час твори Шевченка. У 1844 році в Одесі де Бальмен завершив роботу над рукописною збіркою під назвою «Virszy Т.Szеvszenka», яка була оздоблена на зразок старовинних манускриптів. І все це – в супроводі численних ілюстрацій, заставок, кінцівок, заголовних літер.
Коли Шевченко отримав цю книгу, він був дуже вражений безцінним подарунком. Поет не знав, що на той час Якова вже не було серед живих – він загинув на Кавказі, в Дагестані…Сталося це в липні 1845 року, під час Даргинської військової операції.
      Звістка про смерть Якова де Бальмена гнітюче вплинула на вразливого Шевченка. Для поета це була величезна, непоправна втрата. Саме тоді у нього й зародилася думка про написання поеми «Кавказ», присвяченої «щирому моєму Якову де Бальмену».

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!

    Поема «Кавказ» – це не тільки туга за загиблим другом. Це – гімн свободі, віра в безсмертя й непереможність волелюбного народу, до якого Тарас Шевченко звертається зі словами:

Борітеся – поборете, 
Вам Бог помагає, 
За Вас правда, за вас слава 
І воля святая!...

     Ці слова залишаються актуальними й до сьогоднішніх днів. Як завжди буває в буремні для України часи, вони звучать як голос українського народу, який гуртує, об’єднує, надихає. На всі віки, доки Україна не отримає свободу.