28 липня в Україні відзначають День Хрещення Русі та День пам’яті рівноапостольного великого князя Володимира, у святому хрещенні Василія. Ця особа неабияк шанується у суспільстві, оскільки саме він, як вважається, хрестив Русь.

Ким був Володимир Великий?

У церковній історії його згадують як Володимира Святого, Володимира Хрестителя, а у билинах він є відомим як Володимир Красне Сонечко (вважається, що Володимир після прийняття православ’я змінився та почав творити багато добрих справ). У давньоруських письменах князя Володимира називають рівноапостольним, оскільки те, що він хрестив Русь, цілком відповідає апостольському служінню.

Завдяки Указу Президента № 107/2015 «Про вшанування пам’яті князя Київського Володимира Великого – творця середньовічної європейської держави Руси-України», Україна в цьому році відзначить 1005-у річницю з дня смерті Володимира.

Князь Володимир Святославич був одним із найяскравіших політичних діячів Європи того часу – великий завойовник, реформатор, дипломат і церковний діяч. Його князювання на рубежі Х-ХІ століть вважають початком розквіту Київської Русі. Проведені ним реформи перетворили Русь з напівварварської країни на одну з наймогутніших держав християнського світу.

Майбутній князь народився до 963 року (точний рік невідомий) та був сином київського князя Святослава (сина княгині Ольги) та древлянскої княжни Малуші, в селі Будутино. Княгиня категорично виступала проти шлюбу свого сина з Малушею, яка для неї була лише ключниця, полонянка і рабиня. Святослав, усе своє життя провів у військових походах й отримав прізвисько — завойовник. Мав він трьох синів, серед яких князь Володимир був наймолодшим. За переказами, сина відлучили від матері в дуже ранньому віці. Позбавлений любові матері, він не зміг знайти і духовну близькість з батьком – виховували хлопчика бабуся, княгиня Ольга й брат матері Добриня.

Саме бабуся мала найбільший вплив на майбутнього князя. З великою любов’ю вона розповідала йому про Ісуса Христа, Сина Божого, про Богородицю, святих та про основну мету людського життя — спасіння своєї душі. Сплине немало часу, поки зерна, посіяні в юну душу, принесуть благодатні плоди.

В 970 році, збираючись у черговий військовий похід, який виявився для нього останнім, князь Святослав розділив свої володіння між трьома синами: у Києві залишився Ярополк, у центрі древлянської землі Іскоростені — Олег, а Володимир отримав далекий північний Новгород. У 14-му віці він разом з дядьком Добринею, братом матері, вирушив до Новгорода, щоб посісти там княжий престол.

Після смерті Київського князя Святослава розпочалась братовбивча війна між його синами. Її наслідком стали дві смерті: Олега і Ярополка, а князь Володимир, злякавшись за своє життя, втік з Новгорода до варягів. Лише через три роки, зібравши там дружину з людей варязьких, пішов на Київ і вбив Ярополка, а його вдову-гречанку взяв собі за жінку і як єдиний спадкоємець Київської держави, піднявся на великокняжий Київський Престол. За часів його князювання були проведені кардинальні реформи у всіх сферах життя держави, він зміг не лише побудувати сильну монархію, а й нарешті поставити крапку в «цивілізаційному виборі» країни, впровадивши християнство.

До кінця X століття Київська Русь складалась з ряду "племен", що зберігали свою автономію. Взаємини між верховною владою Києва і місцевою "племінною" адміністрацією ускладнювалися невиробленістю юридичної основи. Володимир ліквідував саму систему "племінних" князівств. Територію Русі він поділив на 8 адміністративних округів. Було створено Новогородську, Полоцьку, Туровську, Ростовську, Володимирську волості. У кожну з них призначали довірену особу, згодом — його синів. Таким чином, сини Володимира діставали уділи не одразу, а після того, як виростали. Отже, на зміну системі племінних князівств прийшла удільна система, а держава почала набувати ознак централізованої монархії.

Проведену в державі військову реформу було спрямовано передусім на створення загальнодержавної системи оборони. Володимир поступово відмовляється від послуг варяг-найманців, які в походах виступали хорошими воїнами та в мирний час були практично некерованими, реорганізувавши свою дружину, більше число, якої починає складати місцеве населення. Можливість отримати від князя землю спонукала до професійної військової служби представників різних суспільних верств. Це стало початком створення власної сильної професійної армії, яка за необхідності ставала ядром всенародного ополчення.

Судова реформа стосувалася розмежування сфер компетенції духовних і світських судів, а також обмеження місцевої сеньйоральної юстиції. Київська Русь була на той час чи не єдиною в Європі державою, де суди не виносили смертних вироків.

На початку княжіння Володимир приєднав до своєї держави землі в'ятичів, ятвягів, радимичів, білих хорватів. Але надалі вів лише оборонні війни. Щоб протистояти загрозі з боку печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста: над річкою Стугною на південь від Києва і над Десною, Трубежем, Сулою на Лівобережжі. Підступи до Києва прикривали потужні земляні укріплення з дерев'яними конструкціями, так звані Змійові вали. Залишки цих укріплень збереглися й донині.

Володимир першим із князів почав карбувати власну валюту: золоті ("златники") і срібні монети ("срібники"). На аверсі цих монет було поміщено зображення Володимира, а також напис: "Володимир на столі, а се його злато (сребро)". Князь використовував особистий знак - "тризуб".

Найголовнішим досягненням Володимира стало, без сумніву, прийняття християнства. Але до нього Володимир прийшов не відразу. Централізацію країни мала забезпечувати і спільна віра. Тому Володимир на початку правління провів свою першу релігійну реформу, суть якої полягала у запровадженні "шестибожжя" - шести божеств, котрі уособлювали регіони держави і були їх покровителями. На Перуновому пагорбі поряд із Перуном постали ще п'ять кумирів за кількістю князівств: Новгородського, Смоленського, Полоцького, Дреговицького і Древлянського.

Проте очевидний крах давньоруського язичництва примусив князя серйозно замислитися з приводу подальших кроків у релігійній сфері життя. Християнство було не єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала цілий ряд інших альтернатив: юдаїзм, іслам, буддизм. Отже, питання полягало в тому, якій з релігійних систем віддати перевагу. На перше місце закономірно претендувало християнство, проповідуване переважною більшістю країн, з якими Русь мала найтісніші стосунки. Але існував ще й інший бік справи, з яким треба було рахуватися: прийняття християнства з Візантії створювало сприятливі умови для втручання Візантії у внутрішні справи Русі. Подібно до свого батька, Святослава, Володимир побоювався небажаних наслідків. З іншого боку, християнство вже досить глибоко вкорінилося у самій Русі: християнами були Ольга та брати Володимира — Ярополк та Олег. А сусідство Київської Русі з християнизованими болгарами і новонаверненими поляками та уграми лише прискорило процес християнізації Русі.

За літописним переказом, розповідається про прихід до Києва під 986 р. місіонерів від чотирьох найзначніших церков: ісламу — від Волзької Булгарії, католицтва — від Германії, юдаїзму — від Хозарії, православ'я — від Візантії. Місія мусульман, латинян, юдаїстів зазнала повної поразки. У "Повісті минулих літ" вказано, що …начебто спинили свій вибір на християнстві з Візантії. Цей зразок християнства з його розкішними релігійними обрядами викликав захоплення у Володимира.

Після хрещення киян у притоці Дніпра, згідно з літописом, "повелів він (Володимир) робити церкви і ставити їх на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів настановляти, і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах".

А також князь Володимир ропочав будівництво величної церкви на честь Успіння Божої Матері, яку назвали Десятинною, бо на її будівництво він призначив десяту частину своїх доходів. Це був символ перемоги християнства над поганством. Храм побудували на тому місці, де колись красувалася статуя Перуна. Будівництво церкви було закінчено в 996 р. Під час татарської навали 1240 р. Десятинну церкву зруйнували.

"Коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці (відому як Десятинну, першу кам'яну на Русі) і, пославши послів, привів майстрів із греків і почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами і поручив її Анастасові корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні, — ікони, і начиння церковне, і хрести", - говорить нам Літопис руський.

Релігійна реформа князя Володимира докорінно і назавжди змінила ідеологію держави. Християнізація вводила Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні відносини між нею і Візантією, іншими державами. Володимир організував шлюби своїх дітей з монаршими особами провідних країн Європи. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими методами управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активна установа, яка не лише забезпечувала незнане раніше духовне та культурне єднання, а й мала величезний вплив на культурне та господарське життя. З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були священики з Корсуня, які знали слов'янську мову. Факт, що прийняття християнства не призвело до безпосереднього політичного опанування Русі Візантією, а відкрило новій християнізованій спільноті зв'язки з далекими та близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі та слов'ян Сходу.

Після Хрещення князь Володимир прожив ще 28 років, ревно дбаючи про поширення християнства. Він організував школу, де вчилися діти заможних батьків, закладав і духовні школи, бо хотів мати власне духовенство.

Помер Володимир 15 липня 1015 р. в селі Берестові під Києвом, похований у Десятинній церкві в Києві.

Згідно з «Повістю минулих літ», Володимир мав 12 синів та 9 доньок. Найбільш відомий з них – Ярослав Мудрий.

Володимира Святославовича вшановують як рівноапостольного святого у католицькій і православній традиціях. За юліанським календарем (старим стилем) християни згадують його 15 липня, а за григоріанським (новим стилем) — 28 липня.

Від кінця XVI- початку XVIІ ст.ст. канонізація святого рівноапостольного Київського князя Володимира не викликає сумнівів. Його пам’ять назавжди входить в календарі богослужбових видань Київської православної митрополії. Підтвердженню цьому є стародруки XVIІ століття (Анфологіон, Київ, 1619; Часослов, Київ 1612 та інш.).

1635 року київський митрополит Петро Могила став вшановувати «мощі Володимира», які він знайшов у руїнах Десятинної церкви. Відтоді Володимира проголосили рівноапостольним, помісним святим, патроном Київської митрополіїй православної Русі-України, що перебувала на той час у складі Корони Польської. Саме в середині XVIІ ст. відбувається зміна церковного статусу пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира – воно робиться великим святом, що найшло своє відображення в календарях.

Тамара Боровко

науковий співробітник

історичного музею

Кам’янського державного

історико-культурного заповідника